Владислав Городецький. Застиглі в бетоні фантазії майстра

visibility129Історичні паралелі

Владислав Городецький. Застиглі в бетоні фантазії майстра
В останні десятиріччя Київ та передмістя української столиці змінилися невпізнанно. Поступово руйнується старе, зводяться нові будівлі з використанням сучасних технологій та матеріалів. Попри протести невдоволених суцільною забудовою городян та мешканців околиць, спорудження нових об'єктів ведеться. Минають роки, століття, та все повторюється, триває боротьба старого і нового. Сьогодні наша розповідь про спортсмена-екстремала і бізнесмена, завзятого мисливця і літератора, а головне - одного з найвидатніших архітекторів кінця ХІХ - початку ХХ століття Владислава Городецького, шедеври якого й донині прикрашають Київ. Київська історія цього геніального архітектора розпочалася досить прозаїчно: до столиці Південного краю він, як випускник Петербурзької академії мистецтв, приїхав у 1891 році.

Він випередив час

Тому не відмовлявся від будь-яких замовлень. Одним із перших було проектування вуличних вбиралень, яких і нині у столиці недостатньо. Довелося йому проектувати усипальницю барона Штейнгеля на Аскольдовій могилі, а також безкоштовно, для самореклами, розробити проект павільйону для мисливського товариства, адже й сам він полюбляв полювання й об'їздив за трофеями всю Російську імперію, побував навіть на сафарі в Африці. Варто зазначити, що Городецький був прогресивною людиною, намагався впроваджувати в життя, архітектуру й будівництво все нове. По Києву пересувався на власному автомобілі з мавпочкою на плечі, цікавився розробками Ігоря Сікорського, був власником цементного заводу "Тон" під Києвом і зводив більшість замовлень виключно зі свого матеріалу, застосовував металеві конструкції, бетон, впроваджував новітні технології будівництва. На зламі століть Київ активно розбудовувався, з'являлися нові підприємства, вулиці. Одна з них нині носить ім'я великого архітектора. І це, мабуть, найдоречніше перейменування останніх 20 років. Адже Миколаївська (з 1919 до 1996 року - К. Маркса) виникла 1895 року. Саме при розбудові цієї вулиці вперше у повній мірі було оцінено талант Городецького. Архітектор у співавторстві з Г. Шлейфером та Е. Брадтманом збудували тут готель "Континенталь" (нині це консерваторія), біля перетину з вулицею Марії Заньковецької прекрасно оздоблений шестиповерховий прибутковий будинок, поряд із ним Городецький вже самостійно звів чотириповерховий будинок меблевої фірми Йосипа Кімаєра, у якому зараз перебуває Міністерство юстиції України (буд. №13).

Фундамент для вічності

Городецький був людиною неймовірної працездатності. Перелік його бетонних шедеврів просто вражає! Саме він переробляв ескізний проект Музею старожитностей Г. Бойцова (Будинок Національного художнього музею України), який було споруджено у 1897-1899 роках. Величні леви оберігають цей храм прекрасного і нині. Будівлю виконано у класичній манері з бетону, в чому є його унікальність. Саме під час спорудження цього об'єкта Владислав Городецький познайомився з Антоном Страусом та Еліо Саля. Перший закладав фундаменти, а другий виконував скульптурно-оздоблювальні роботи: фронтон, грифони на фасаді, леви при вході. Вони товаришували, разом впроваджували нові проекти, й мали спільне захоплення - всі троє були спортсменами-аматорами. Співпраця цих видатних особистостей сприяла появі у 1899 році костьолу Святого Миколая. Городецького було призначено керівником будівництва. Він повністю переробив запропонований проект. Скульптурне оздоблення храму виконав Еліо Саля. Костьол має структуру готичних соборів епохи середньовіччя, але у трактовці деталей, завдяки використанню тоді ще нових будматеріалів, насамперед залізобетону та керамічної плитки, відчувається віяння доби модернізму. Піщаний ґрунт спершу не дозволяв звести на ділянці величну будівлю, тому Городецький, щоб зміцнити основу споруди, застосовує буронабивний метод винахідника А. Страуса, разом із ним розробивши проект оригінального фундаменту. Монументальний 65-метровий костьол більше ста років надійно тримається на залізобетонних 333 палях, увігнаних на глибину до 20 метрів. Костьол оздоблений багатьма скульптурами, бездоганно пропорційний і врівноважений, композиційно довершений вже давно став однією з візитівок столиці. У 1900 році на замовлення промисловця Соломона Когена на вул. Ярославів Вал Городецький зводить у мавританському стилі караїмську кенасу. На жаль, хоча вона й збереглася донині, однак її перебудови мало що залишили від первинного задуму великого зодчого. "Будинок може й справді чудернацький…" Та без сумніву найбільше визнання Городецькому принесла найоригінальніша будівля початку ХХ століття - Будинок з химерами, зведений ним у стилі модерн на вул. Банковій для власних потреб. Навіть сьогодні, коли існує маса новітніх технологій будівництва, мало хто ризикнув би щось споруджувати на стрімкому крутосхилі, над прірвою, на рельєфі, що майже непридатний для будівництва. Професор КПІ, інженер і архітектор Олександр Кобелєв назвав цю ідею божевіллям. Але цілеспрямований Владислав Городецький довів всім, що нема нічого не можливого - будинок на три поверхи з вулиці і на шість - із двору, з асиметричними фасадами, вражає уяву всіх, хто ним милується. Посприяв у цьому давній друг Антон Страус, який спроектував складний, але дуже надійний фундамент. Років 30 тому мені до рук потрапило прижиттєве видання книги В. Городецького "Щоденник мисливця. У нетрях Африки". Багато ілюстрована автором книга швидше не літературний твір, а посібник для мисливців, своєрідний звіт про сафарі. Саме спогади про цю подорож, а ще багата фантазія зодчого сприяли появі ззовні і зсередини безлічі скульптурних прикрас: голови носорогів і слонів, ящірки та жаби, пітони і крокодили, пантери й орли, казкові риби, величезні квітки латаття. Задум архітектора щодо оздоблення будинку втілив у життя знову ж таки Еліо Саля. До речі, підприємець Городецький наполіг, щоб все оздоблення виготовлялося з його цементу - найсучаснішого на той момент матеріалу, а далі скульптор проходив вже по готовому твору карбом, що надавало поверхні вигляду натурального каменю. На новосіллі, що відбулося влітку 1902 року, гостей вразило не лише зовнішнє й внутрішнє оформлення будинку, а й його технічне обладнання. Будинок з химерами мав телефон, телеграф, вантажні ліфти, холодильники, найсучаснішу на той час систему опалення й водопостачання. Презентуючи присутнім втілення свого задуму, Городецький не без гордості сказав: "Будинок, може, й справді чудернацький, але не буде в Києві людини, котра, йдучи мимо, не зупинила б погляд на його фасаді"... І майже 115 років його існування засвідчили, що це справді так. Сподіваємося, що й сучасні архітектори зможуть залишити для прийдешніх поколінь не лише безликі висотки, а й шедеври, на яких із захопленням зупинятимуть погляд і через сто років. Олександр Дяченко

ІЗ РОКАМИ БЕТОН, ЯК І ВИНО, ЛИШЕ МІЦНІШАЄ

Не позначився час і на популярності цього будівельного матеріалу. Змінюються хіба що технології його виготовлення. За словами сучасних будівельників, сьогодні для виробництва бетону вже застосовують хімічні добавки. Відтак у бетоні, який використовували, приміром, для спорудження панелевих висоток років тридцять тому, вміст цементу (основний інгредієнт для "приготування" будматеріалу), був значно більшим. Та попри впровадження нових технологій, процес приготування якісного бетону - досить високотехнологічний та потребує значних часових витрат і неабиякої відповідальності. Тому виробники бетону стверджують, що він витриваліший, ніж інші будівельні матеріали. І з роками лише міцнішає. Серед нинішніх власників бетонних заводів навряд зустрінеш сучасного Городецького. Проте ці люди вірні своїй справі та його величності Бетону, з якого сьогодні вправно зводять цілі житлові комплекси, які, мов гриби, з'являються на околицях Києва. А ось чи приваблюватимуть бетонні джунглі дослідників архітектури початку ХХІ століття, покаже час. Зрештою, відповідь на це запитання можна буде дізнатися лише років за сто…