Вікторія Ягич: секрет успіху від «рок-мами»

visibility220Інтерв'ю (Интервью), Відверто, Голосування, Новини

Вікторія Ягич: секрет успіху від «рок-мами»

roomПівфінал. Голосування. "Голос країни", прямі ефіри. Мешканка Гатного Вікторія Ягич. Відверте інтерв'ю. Все про Вікторію Ягич

access_timeЦікаве інтерв'ю. Вікторія Ягич, Гатне, півфінал

Голосуй за наших!

7 квітня стартують прямі ефіри «Голосу країни – 9». Цього сезону право брати в них участь виборола мешканка передмістя 33-річна Вікторія Ягич. Зараз вона мешкає в с. Гатне нашого Києво-Святошинського району, народилася в Черкаській області. Заміжня, виховує двох синів: чотирирічного Стефанчика та дворічного Яшу. Але домашнє господарство – лише одна із важливих функцій пані Вікторії. Не менш важливими для якої є два гурти та професійне заняття співом впродовж як мінімум останніх п’яти років. – Коли прийшло усвідомлення того, що музика для Вас це набагато більше, ніж захоплення? – Музика і пісня як хобі завжди були поруч: я з них просто ніколи не виходила. Не є таємницею, що всі діти люблять співати… І я не була винятком. Років з п’яти почала вигадувати якісь свої мелодії та слова до них. (До речі, зараз вже мій старший синочок починає римувати, і це мене надзвичайно тішить.) Не маючи навіть шкільної музичної освіти, грала на гітарі. Тому можу сказати, що пісні я писала змалечку і завжди хотіла виступати. Точніше, я точно знала, що повинна бути на сцені, але не знала, що мушу на ній робити. Тому була традиційною учасницею шкільних спектаклів, шкільної команди КВН. Мені це подобалося, і тоді, в школі, я вирішила, що маю пов’язати своє життя з театром. Та, мабуть, тим і цікаве життя, що у дитячі мрії воно вносить свої корективи. У 2001 році вступила до Київського національного університету культури і мистецтв навчатися на режисера естради. Після якого навіть аспірантуру закінчила! Чи, бува, не для того, щоб зрозуміти, що «я не режисер». – Знаю, що у Вас також є досвід роботи в танцювальному колективі… – Навряд чи відбувається щось у житті випадково. Студенткою потрапила до… балету і почала танцювати. Та чим більше танцювала, тим більше розуміла, що хочу… співати! І при цьому ніколи не розглядала музику як суто професійну діяльність. Аж поки в житті не з’явився чоловік-музикант, який став не лише коханим, але й тією надихаючою і рушійною силою, яка й зробила з мене професійну співачку. – Коли і як відбувся Ваш дебют на великій сцені? – А це дивлячись на те, яку сцену вважати великою (авт.: посміхаючись). У п’ять років я вперше танцювала на сцені Будинку культури мого рідного міста. То була моя перша велика сцена. На другому курсі стала учасницею танцювального «балету товстушок», а з першого курсу виступала в групі підтанцьовки Михайла Поплавського. Перший виступ в Палаці «Україна» – моя друга велика сцена. «Голос країни – 9» – третя. А скільки ще їх буде в житті – отих дебютів на великій сцені? Як то кажуть, поживемо – побачимо… – Балет, підтанцьовка… І раптом – рок? Чому? – Ні, не раптом. Просто все бере свій початок з дитинства… Коли я вперше почула, наприклад, гурт «ВВ», мене це дуже зачепило. Зачепила енергія, посил, нестандартність. До того ж моя старша сестра Яна постійно приносила додому якусь нову музику: «Nautilus Pompilius», Цоя, «DDT»… А які тексти! Ця музика була не пустою для мене, а тому поступово захоплювала все більше і більше. В 15 років я взагалі слухала важку музику. З часом агресія відійшла зі сфери моїх уподобань і залишився мелодійний класний рок, який мене й досі чіпляє. – Хвилювалися щодо того, як сприймуть судді та глядачі «Голосу країни» Ваш досить нестандартний виступ? – Я розуміла, що реакція на мій виступ може бути лише одна: або не повернеться ніхто, або повернуться всі. Адже це не формат, це нестандартно. Тому або це нецікаво, незрозуміло, а значить відштовхує, або першим повернеться (я тоді в це вірила) Потап. – Саме тому Ви й обрали його як тренера? – Мені здавалося, що саме він повинен відчути енергетику і пісні, і мою власну. Тому що Потап, як і я, не має музичної освіти, а відтак для нього як для артиста, який працює на драйві, на харизмі, на емоціях саме енергетика є важливішою. Я сподівалася, що він повернеться, хоча й була готова до будь-якого розвитку подій. Тому коли розвернулися всі 4 крісла, це був для мене просто несамовитий шок. Тоді я ледь стрималася, щоб від щастя не розплакатися просто на сцені. На відміну від інших учасників, у мене не було відчуття, що я хочу потрапити до якогось конкретного тренера. Тому я вирішила, що піду до того, хто буде більше за мене боротися. І хоча першим повернувся Dan Balan і дуже мене «заманював» у свою команду, я, поглянувши на Потапа, просто відчула, що він є моєю людиною, моїм тренером. Словами це відчуття пояснити дуже складно. Що цікаво, зараз і сам Потап переформатовується. Мені здається, що йому вже набридли всі попередні формати, і він сам іде до рок-н-ролу, до року, до металу, до важкої музики. Рок-н-рол – це не стиль музики: це стиль життя, стиль мислення, стиль розуміння, стиль погляду на світ. І в Потапа саме рок-н-рольний погляд. А те, що відбувається зараз – це круто! Я ні хвилини не шкодую, що прийшла в проект і що обрала саме цього тренера. Години праці з ним просто безцінні, і цей досвід вартий багато чого. – Яке випробування на «Голосі країни» найскладніше для Вас? – Мабуть, виходячи на сцену, не сприймати свій виступ як конкурсний. Раніше я не брала участі в жодних конкурсах, і тому не очікувала, що це так складно психологічно. Дуже непросто усвідомлювати, що тебе зараз будуть оцінювати і вирішувати, гарно чи погано у тебе вийшло те, що ти робиш на сцені. Відповідно це накладає якийсь неправильний відбиток на твою поведінку і твоє виконання. І в голові артиста перед виходом на сцену з’являються зовсім не ті думки. Тому найскладніше відкинути ці думки і виходити на сцену як артистка, що виступає для публіки, яка знаходиться в залі і перед екранами телевізорів. Ще, звісно ж, складним є опрацьовування нових пісень, переналаштування їх під себе. В цьому можу лише подякувати Потапу й тій класній команді, яка допомагає бути саме такою, якою ти хочеш. Вони відчувають, якщо артист відповідного жанру, то на нього не потрібно чіпляти якісь зайві обов’язки і невластиві йому речі. Це мені подобається найбільше. – А як щодо курйозів на проекті? Неодмінно ж траплялися? – Не знаю, чи можна назвати це курйозом… Через два дні після зйомок «сліпих» прослуховувань, на яких я співала з температурою 40, мене забрала швидка. Потім була складна операція. На другій зйомці – на «батлах» – я виступала в бандажі. – Мабуть, саме в такі хвилини допомога й турбота близьких є найважливішою… З Вашого дозволу – декілька слів про Вашого чоловіка. – Із задоволенням! Про свого Дмитра я можу дуже багато говорити. Він – моє натхнення. Один для одного ми відкрили нові можливості, і у мене без нього, так само як і в нього без мене, мабуть, нічого б не вийшло. Ми чітко вирішили, що незважаючи на будь-яке фінансовий стан, ми більше не підемо працювати на якісь інші роботи, а будемо займатися саме музикою. Ми довго йшли до цього, і зараз я розумію, що все, що відбувається «за лаштунками» – це він. Наприклад, у нашому авторському кавер-проекті «Узвар» я пишу пісні, а вся інша робота, включаючи аранжування – це Дмитро. Без нього я була б, в кращому випадку, співачкою, для якої сцена – просто хобі. Саме Дмитро дав мені надію. Зокрема, на те, що найближчим часом ми повинні пережити той важкий період, коли все, що ти робиш, витікає, наче пісок крізь пальці. Мені здається, що «Голос країни» може дати мені такий шанс. – На сцені Ви – актриса чи людина, яка повністю відкриває свою душу? – Сцена – це своєрідне збільшувальне скло, під яким глядач бачить тебе дуже чітко. Бо на сцені кожна твоя емоція помножена втричі чи навіть вп’ятеро. І якщо ти не щирий, це відразу видно. Наче й співає класно, наче й гарний, але не чіпляє. Тому на сцені я щира. Є, звісно, моменти, які я намагаюся стримати. Але це йде не від гри чи закритості, а від іншого: щоб в очах людей залишатися собою, непотрібно «вихлюпувати» на них зайвого. – Що для Вас є важливішим: донести почуття чи ту думку, яка закладена в творі, який виконуєте? – Мені здається, що це одне й те ж саме. На мою думку, музика – це теж текст. Її текст – це та думка, яку несе пісня. І якщо ти розумієш, про що ти співаєш і що хочеш донести глядачу – це вже круто. Але не менш важливо зарядити публіку енергією. Навіть якщо мелодія сумна, а пісня трагічна, це повинно надихати, а не пригнічувати. Саме тому важливо донести до глядача ці емоції, цю думку, цей настрій. Щоб він прожив і пережив цю пісню разом із тобою. – Участь у проекті «Голос країни» – це хоча і важливий, але лише етап життя… Яким Ви бачите своє життя після «Голосу»? Які подальші плани, пов’язані з цим проектом? – Мені дуже сподобалося ідея Тіни Кароль стосовно «Євробачення». Тому в планах – поживемо, побачимо, як воно буде… Зараз, коли вже дозріли до цього, ми з Дмитром робимо те, чого раніше не робили: своїми силами пишемо власний альбом… Мабуть, зніматимемо кліп на одну зі своїх пісень… Тобто – рухатися вперед і вище! А участь у «Голосі країни» стала для мене потужним практично-професійним поштовхом для більш серйозного розкриття і нарощування власного потенціалу. Адже спілкування і співпраця з командою професіоналів, які працюють в цьому проекті, навіть просто спостереження зсередини за тим, як створюється такий крутий продукт – все це змінює світогляд. Ти розумієш, що все можливо і все просто. Лише треба рухатися, а не сидіти на місці і тішитися вже досягнутим. Адже все, що рухається – те і прогресує. – Поділіться Вашою формулою щастя? – Крім музики, двох моїх малюків і чоловіка для мене просто нічого не існує. Моя мрія – якнайкраще впоратися з цими двома найважливішими місіями мого життя. Якщо я виховаю двох класних синів, залишуся гарною дружиною і стану співачкою супер-стар – мені цього буде цілком достатньо для щастя. – А як щодо настанов юним артистам від рок-мами Вікторії? – Тут я навряд чи буду оригінальною: треба просто працювати. Старанно, наполегливо, систематично, самовіддано. І знати, що ніяка серйозна праця не залишається без винагороди, без визнання. Бо наскільки ти зробив раніше, настільки матимеш зараз. Тому за плечима кожного великого артиста – величезне поле, зоране виключно власними силами. І ніякі гроші, високі покровителі, найкращі вчителі не в змозі зробити тебе особистістю. Допомогти – так, а от зробити – ні. Лише ти сам. І якби особисто я раніше зробила більше, то зараз мала б ще більш вражаючий результат. А ще хочу побажати бути сильними. І не полишати своєї мети, своєї мрії навіть тоді, коли щось не виходить, наштовхуєшся на перепони, хтось обходить тебе і в тебе опускаються руки. – Мабуть, саме в цьому і ховається секрет Ваших власних досягнень? – Не знаю, чи є це секретом, а чи одкровенням… Просто будь-яке досягнення – це не перемога, а шлях. Це лише чергова сходинка до вершини, про яку мріємо, але про яку ми навіть не здогадуємося. Та якщо ми знаємо напрям – ми її обов’язково досягнемо. Розмовляв Радислав Кокодзей