Кінопрем’єра року. Який він український «Бандерас»?

visibility97Новини

Кінопрем’єра року. Який він український «Бандерас»?
11 жовтня в прокат вийшов український військовий детективний екшен режисера Зази Буадзе «Позивни́й «Банде́рас». А вже за п’ять тижнів творці знакової стрічки особисто презентували її У Боярському будинку культури. Одразу після перегляду фільму відбулася цікава прес-конференція із акторами та знімальною групою. Найцікавіше про культовий екшен в інтерв’ю з сценаристом Артемієм Кірсановим, учасником АТО Сергієм Башковим (щоденники якого надихнули авторів на створення фільму) та акторами Миколою Змієвським (виконавець ролі «крота» - Ходока Бороди) і Миколою Тищенком (колишній дільничний міліціонер Борис). Про фільм Сценарій стрічки, написаний Сергієм Дзюбою та Артемієм Кірсановим, ґрунтується на щоденниках нацгвардійця Сергія Башкова (позивний «Індіанець») та розповідях воїнів АТО. В основу сюжету покладено епізод, як восени 2014 року в зоні АТО група розвідників на чолі з досвідченим капітаном Антоном Саєнком (позивний «Бандерас») намагається знешкодити російського «крота»-диверсанта Ходока. Завдання ускладнюється тим, що події відбуваються біля Веселого – рідного села Бандераса, жителі якого налаштовані проросійськи. Фільм оснований на реальних подіях. Вигадана була лише детективно-пригодницька складова. Знімався фільм в селі Тегінка Херсонської області, а сцени в кар’єрі – під Одесою. Бюджет фільму близько 40 млн. грн, половину з яких виділило державне агентство з питань кіно. Однією із особливостей стрічки є те, що в ній професійні актори зіграли лише головні ролі, тоді як в більшості епізодичних ролей знімалися справжні військові Збройних сил України, які брали участь у антитерористичних діях на Донбасі. Музику до фільму написав італійський композитор Франко Еко. А фінальну пісню-композицію «Воля» – гурт «Без обмежень». - Як, власне, виникла ідея написання сценарію фільму? Артемій Кірсанов: У країні вже йшла війна, це був 2014 рік. Сценарієм зацікавився режисер Заза Буладзе. Ми шукали правдиві історії про цю незрозумілу війну, нам потрібний був хтось, хто розказав би, як і що там насправді відбувалося. Ось тут доля і звела нас із Сергієм Башковим. Бійці знали його як свого бойового побратима, і тому в об’єктив потрапило справжнє життя передової. Завдяки його відео ми змогли побачити справжні характери наших захисників. Так ми побачили запального «Моремана», гумориста і лідера, який був двигуном компанії і навколо якого гуртувалися всі хлопці. Високого і романтичного «Ватру», який став прототипом «Говерли» та інших. - Хто ж він – Сергій-«Індіанець»? Чому почав вести свої щоденники і створювати власну любительську відеотеку про війну? Сергій Башков-«Індіанець»: Я народився і все життя прожив в Одесі, до війни 20 років працював барменом. Ще студентом грав у команді КВК, а пізніше став писати КВКівські сценарії. В 2014-му просто з Майдану пішов на війну добровольцем, воював в Першому та Другому добровольчих батальйонах, які пізніше з’єдналися в батальйон імені Кульчицького. В травні 2014 року ми стояли під Слов’янськом, і перший український прапор над Слов’янськом повісили хлопці з розвідроти нашого батальйону. Що ж до щоденників, то я записував побутові дрібниці та якісь цікаві, на мій погляд, епізоди із фронтового життя-буття. Записував для себе, щоб з часом не забути все те, що тоді, в буденному військовому житті, було вкрай важливим, але з часом могло стертися з пам’яті. Тоді навіть не думав, що це комусь знадобиться. А під час зустрічі зі сценаристами показав їм відео, яке знімав під Слов’янськом і, на другій ротації, під Дебальцево. Тому що більшість хлопців із мого взводу загинули, і це відео – єдине, що залишилося на згадку про них... - «Бандерас» іспанською означає «прапор». Чи випадково головний герой отримав саме такий позивний? Артемій Кірсанов: Є історія і загальноприйняті у людському суспільстві зразки чи навіть еталони певних образів. Звісно «Бандерас» співзвучний ще з одним українським історичною особистістю, і дехто навіть їх плутає. При цьому є Антоніо Бандерас – іспанський кіноактор, який грає дуже запальних героїв, на яких теж хочеться рівнятися. Не супер-герой, а дуже сильний і харизматичний образ, котрий подобається жінкам і є прикладом мужності для чоловіків. А наш герой – Антон Бандерас. Ми хотіли, щоб він і був історично правдивим українцем, й уособлював всі ті риси, які вирізняють справжнього чоловіка з-поміж інших. При цьому сам образ ми не вигадали, а «списали» зі свого університетського «однокашника» із Сєверодонецька, який ще в 2000 році сказав, що він ніколи не повернеться додому, тому що йому, там нічого робити: або тюрма, або спиватися. Щоправда, на відміну від Бандераса він втік не в армію, а в інститут, залишився тут і вже ніколи не повернувся туди. - А чи були комічні ситуації під час зйомок? Микола Тищенко: Щодо гумору, то як же без нього? Наприклад, в серпні минулого року ми знімали сцену вибуху моєї «Волги». На знімальному майданчику було багато представників преси, які готували анонс до виходу фільму на екрани. Один хлопчина-журналіст запитує: «Ви – мирна людина, а тут – вибухи. Вам не страшно?» Що йому сказати? Відповідаю: «Так я ж мужчина! Звісно, що ні… Ну, а брюки можна і в гримерці поміняти…» - Але ж доводилося й ризикувати? Микола Тищенко: Під час зйомок вибухів в селі каскадер перекрив Антона Андрущенка, який грав Льоху, саме в той момент, коли вибухом від будинку відкинуло фанерний щит. У каскадера – зламані ребра, але актор завдяки такому вчинку зміг продовжити зйомки… - Як робота в цьому фільмі змінила Ваше життя? Микола Змієвський: Я пішов на війну в серпні 2014 року, служив в 72 аеромобільній бригаді, а до цього працював звичайним металургом, та після війни освоїв професію бариста і варив дуже смачну каву. Щодо змін… Пригадую строчну служба, 1996 рік, поїзд «Київ – Ужгород», яким нас переправляли у Львівську область. Чоловік вийшов зі мною в тамбур покурити, щось мені говорить, а я взагалі нічого не розумію! Лише пам’ятаю, що «так» – це «да». І от він мені щось говорить, а я лише: «Так… так… так… А на передовій я та Індіанець, хоча й не відразу, але почали спілкуватися українською. І зараз я розумію, що в рідній державі треба розмовляти рідною мовою. Так, за погодженням я етнічний німець. Але я тут живу, в мене тут родина, тут мої спогади. Чому я не повинен поважати державу, в якій я живу? - Під час роботи над стрічкою не залишилося поза увагою сценаристів і мовне питання? Артемій Кірсанов: У фільмі мова є ознакою «свого – чужого». Наприклад, коли російськомовна Женя свідомо робить свій вибір, в фільмі вона переходить на українську. І це не вигадка: таких випадків дійсно було багато і в житті, і серед знайомих. Наприклад, відомий на всю країну журналіст Сергій Цаплієнко, який працював на «Інтері» і робив сюжети російською, зараз пише і говорить українською. - Невже історія життя Бандераса закінчиться з останнім епізодом фільму і останнім словом книги? Артемій Кірсанов: Нам вдалося створити добротний і правдивий патріотичний фільм, який зайняв своє належне місце в одному ряду з такими стрічками, як «Червоний» і «Кіборги». І який користується популярністю. Доказом чого є повні зали, які традиційно збирає демонстрація нашої стрічки в різних населених пунктах. Значить, фільм потрібний. Тому ми з Сергієм вирішили, що будемо писати продовження. Бо нам є про що сказати: «Манекен» втік, Бандерас порушив військовий статут і має якось відповідати, є Льоха, який підірвав маршрутку і, хоча й щиро розкаюється, повинен понести якусь відповідальність за це. Тому ми не можемо все це обірвати на півслові. Тим більше, що за нашим задумом Бандерас – це герой, який прийматиме участь у різних операціях. Але цього разу спочатку буде книга. Чи буде фільм – це питання до продюсерів. - Наскільки ж потрібна така література на передовій? І чи зазнав «Позивний Банднрас» критики з боку бійців, які зараз на передовій? Сергій Башков-«Індіанець»: Звісно, на передовій хлопці не мають можливості дивитися кіно, але мають можливість читати. А так як достойних книг у них небагато, то нерідко можна бачити, як бійці сідають колом навколо варти і читають вголос. Що ж до саме цієї книги, то декілька тижнів тому мої розвідники отримали пару примірників. І відписалися у Фейсбуці, що книга дуже сподобалося. От тільки були дуже засмучені, що загинув Індіанець. Значить, жити буду довго! Радислав Кокодзей, фото автора