Муза славетного архітектора

visibility82Історичні паралелі

Муза славетного архітектора
Заміська Буча 1909 року перетворювалася на місце відпочинку київського бомонду, тут любили провести літо й дворянські родини, й люди творчі. Одного разу завітав до дачного селища й 28-річний Павло Альошин, вже знаний у певних колах архітектор, який, після закінчення Інституту громадянських інженерів у Петербурзі, проектував особняки та прибуткові будинки у столиці Південного краю. Якось друзі представили його дворянській родині Мухортових. Була серед них і Ольга, донька господарів, вихованка Смольного інституту шляхетних дівчат, яка приїхала до батьків на канікули. Павло та Ольга були зовсім різні, вона - потомствена дворянка, він - онук кріпака і син теслі. Але це не завадило їм покохати один одного. Однак закохані розуміли, що батьки юної красуні ніколи не погодяться віддати свою доньку заміж за бідного архітектора. І тому окрилений коханням він працював по-особливому натхненно. Того року Павло Федотович проектував нові корпуси жіночої гімназії на вулиці Володимирській у Києві. Саме Ользі Мухортовій Альошин присвятив свою роботу, про що свідчать написи на кресленнях проекту. Ольгинська гімназія й донині радує око. Зараз у ній розташовані установи Національної академії наук. А ось найвідоміший проект архітектора - Педагогічний музей - міг так і не з'явитися. Справа в тому, що міська влада заборонила спорудження запроектованої Альошиним Народної аудиторії. Допоміг відомий київський меценат Семен Могильовцев, який вклав 500 тисяч рублів у будівництво (величезні кошти на той час) й наполіг на перейменуванні об'єкта в Педагогічний музей. Дума не заперечувала - й 30 липня 1910 року, у день народження цесаревича Олексія, розпочалися роботи зі спорудження музею. Відкриття його відбулося під час святкування 50-річчя відміни кріпацтва - це була єдина вимога Могильовцева, дід якого був кріпаком. Музей став окрасою міста, а архітектору Павлу Альошину було дароване іменне дворянство. Тож рівний серед рівних, він попросив у батьків коханої згоди на шлюб. Й вони погодилися. Вінчання відбулося у Києві. А далі було життя, разом вони пережили революції та війни, втрату доньки й внучки, але здолали всі негаразди й пронесли велике кохання через десятиліття. Дійсний член Академії архітектури УРСР, почесний член Академії будівництва та архітектури УРСР, доктор архітектури Павло Альошин помер 7 жовтня 1961 року, а через 20 років поруч із ним знайшла останній притулок його кохана дружина.