Прикрасами ювеліра з Гнатівки захоплювалися найвпливовіші люди світу

visibility159Історичні паралелі

Прикрасами ювеліра з Гнатівки захоплювалися найвпливовіші люди світу
Купець I гільдії, ювелір, меценат. Один з найбільших конкурентів Фаберже на межі ХІХ - ХХ століття. Засновник ювелірного дому, який мав 92 будівлі та виробляв більше половини золотої продукції і п’яту частину виробів із срібла в Південно-Західному краї. Його вироби отримували найвищі нагороди на Всесвітніх виставках у Чикаго (1893 р.), Антверпені (1894 р.), Парижі (1900 р.), Санкт-Петербурзі (1902 р.) та Льєжі (1905 р.). Першим у Російській імперії залучив до ювелірної справи жінок. На свої гроші утримував навчальний заклад. Все це про уродженця маленької Гнатівки у передмісті Києва Йосипа Абрамовича Маршака. Він був старшим сином у бідній багатодітній родині Абрама Ісаковича та Фені Лазарівни Маршаків. Пізніше народилися сестра і чотири брати. З 14 років працював підмайстром, помічником майстра в ювелірній майстерні. Вже в 19 років (1878 року) одружився і завдяки приданому дружини (100 рублів) Йосип Маршак відкрив власну майстерню на Подолі. Справи йшли добре, а тому через рік підприємець переїхав на Хрещатик, 4, де орендував дві кімнати у власника салону швейцарських годинників пана Верле. Це був, говорячи сучасною мовою, чудовий маркетинговий хід, адже заможні кияни, купуючи дорогі годинники, цікавилися й прикрасами тоді ще маловідомого ювеліра, який всю продукцію виготовляв під індивідуальні замовлення. Висока якість виробів швидко принесла славу його майстерні й число клієнтів постійно зростало, тож Йосип Абрамович взяв трьох учнів і одного підмайстра. За перші чотири роки тут було виготовлено більш ніж на 3 кг прикрас із золота. А ще у майстерні Маршака можна було замовити вироби зі срібла, а робота із різними цінними металами свідчила про високий рівень майстерності ювеліра. Підприємець багато подорожував, переймаючи досвід у майстрів Франції, Німеччини та інших країн. Пізніше, у 1891 році на Хрещатику, 8 з’являється фабрика золотих і діамантових прикрас Йосипа Маршака, де працювало вже 46 робітників. Ювелір почав запрошувати на роботу художників з інших міст імперії, навіть Парижа, закуповував найкращу сировину: золото - у Гамбурзі, Берліні, Парижі, срібло - у Москві, платину - у Петербурзі. Він відкрив власний магазин, в якому можна було придбати вироби не лише з клеймом «И. Маршакъ», але й витончені прикраси ювелірів Москви та Петербургу. У вітрині - унікальні персні, браслети, діамант вагою 42 карати вартістю 50 000 рублів. Заворожувала й виконана зі срібла точна копія пароплава "Держава" з трубами, шлюпками, каютами, рятувальними кругами. Маршак намагався завоювати ювелірний ринок імперії, тому 5300 прикрас на загальну суму 39 908 рублів відправив в магазини Росії та Польщі. У 1896 році його підприємство виготовило тільки золотих прикрас на 112 кілограмів. Про київського ювеліра в той час вже знала не лише вся Росія, а й Європа. У 1899 році на фабриці Маршака гуляв «червоний півень» - підприємству було завдано збитків на загальну суму 155 475 рублів. Мабуть, конкуренти постаралися, намагаючись знищити вигідний бізнес. Не оминули його й єврейські погроми 1905 року. Але це лише згуртувало родину й загартувало Йосипа Абрамовича. Швидко було відремонтовані всі приміщення, закуплено найсучасніше на той час обладнання, що дало змогу відкрити нові цехи — чеканний, гальванопластики, рисувально-скульптурний. У 1908 році Маршак викупає у швейцарця Верле годинникову торгівлю і створює цех з виготовлення годинників. Підприємство росло – лише 250 кв. м виробничих площ, 126 працівників. А річний випуск виробів із золота та срібла становив 189727 рублів. Страхова оцінка приміщень, які належали ювеліру, досягла 682500 рублів. Йосип Маршак став одним з найбагатших киян. Ціна деяких прикрас із клеймом “И. Маршакъ” сягала вартості 8 тисяч рублів. На фабриці вироблялися не лише ювелірні вироби, а й художні шедеври сувенірного та побутового призначення. Тепер Йосипа Абрамовича з повагою називали “київським Картьє”. Майстер зміг виграти у конкурентній боротьбі із самим Фаберже. Відомий ювелір закрив свою філію у Києві через неконкурентоспроможність із фабрикою Маршака. «Двом ведмедям в одному барлозі затісно», - лише гірко констатував Фаберже. А тепер кілька слів про організацію праці на підприємстві Маршака, яку варто взяти до уваги й сучасним підприємцям. Йосип Абрамович з одного боку був дуже вимогливим господарем, з іншого намагався зробити все, щоб робітники відчували себе великою сім’єю. У 1905 році зарплата працівників становила від 3 до 10 рублів. Все залежало від якості роботи, дисциплінованості, стажу роботи. Коли хтось одружувався, він давав нареченій придане, якщо пара залишалася працювати на фірмі, в адміністрації працювали переважно учні майстра. Люди трудилися з 8 до 18 години з півторагодинною перервою, пізніше робочий день було скорочено до 9 годин. Було чимало вихідних: крім субот і неділь, дванадцять головних християнських свят, не працювали також 9 днів на Великдень, по 3 дні на Новий рік та судні дні, чотири дні на Суккот, по одному дню на Пурим та Тешебіов. Але й штрафували недбалих робітників нещадно: за куріння у недозволеному місці - 1 руб., стільки ж за появу на роботі напідпитку, за запізнення - від 30 до 50 коп. До речі, Маршак першим довірив філігранний труд ювеліра жінкам, які вручну виготовляли тоненькі золоті ланцюжки, шліфували вироби. Тут ази майстерності освоювали й діти, які працювали на три години менше. За час роботи фірма вивела в люди більше 300 учнів. Деякі з них організували свою справу, наприклад, у 1906 році Бриль і Гершман відкрили фабрику на розі Хрещатику та Прорізної. У травні 1913 року відзначався 35-річний ювілей підприємства і робітники вручили господарю срібну тацю, на якій були викарбувані ініціали всіх майстрів фірми. А Йосип Абрамович на честь свята пожертвував 5000 рублів у фонд забезпечення старих майстрів, які втратили працездатність. У цьому ж році він відкрив ремісничу школу, шкільні майстерні, загальноосвітню школу для євреїв, які сам фінансував. Того ж року до Києва завітав цар Микола II. На замовлення Семена Могелевцева фабрика Маршака виготовила подарунок для нього - срібну копію Педагогічного музею (зараз - Будинок вчителя), відкриття якого приурочили до приїзду імператора. Це була неймовірно точна копія будівлі, в якій було відтворено всі деталі фасаду. Зараз шедевр зберігається у Державному історичному музеї України. Помер Йосип Абрамович 9 (22) серпня 1918. У цьому ж році його фабрику націоналізують і більшу частину унікальних ювелірних виробів нещадно переплавляють. Родині Маршака вдалося виїхати до Парижа , де мешкав син Йосипа Маршака - Олександр. Саме він очолив родинну справу після смерті батька. Так розпочинається історія ювелірної компанії «Marchak», яка працює і зараз. Керує ювелірним домом Домінік де Бланшар. А правнук Йосипа Маршака – Даніель – знаменитий пластичний хірург колекціонує вироби свого відомого прадіда. Більшість експертів сходяться на думці, що прикраси цієї фірми - це бездоганний смак та оригінальний орнамент. Не даремно ж ними захоплювалися, обожнювали Микола II, Жаклін Кеннеді, дружина Шарля де Голля та король Марокко Хасан II. Нині ювелірні магазини торгової марки “Маршак” є у Парижі, Токіо, Сіднеї.