Святкуємо Хрещення Господнє

visibility151Святкування водохреща

Святкуємо Хрещення Господнє
Ось і закінчуються свята Новорічно-Різдвяного циклу. «А той третій празник – Святе Водохреща» - третє і завершальне велике свято, яке в народі називають Йордан. У нас його відзначають 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення. Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення 30-річного Ісуса Іваном Хрестителем в річці Йордані. Тоді з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. Й на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні українці та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Бо в цей день Бог з'явився у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба. Люди вірили, що опівночі перед Водохрещам вода в ріках хвилюється. Вважалося, що набрана з річки опівночі перед Водохрещам вода — цілюща; вона зберігалась у селян за образами на випадок травми або тяжкої хвороби. Ще за тиждень перед Водохрещам парубоча громада прорубувала на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста споруджували з льоду престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата». Вранці у церкві відбувається Богослужіння, після якого всі присутні йдуть процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — віруючий люд: старі, молоді і діти з пляшками або глечиками на воду. Юнаки несуть з собою голубів, мисливці – рушниці. Біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом. Після відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...». У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню». Коли воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають її у свій посуд. Всі, хто приїхав на «Йордан» кіньми, набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були». Від найдавніших часів християнська Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя. Деякі священики навіть переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. І що цікаво незрозумілим залишається той факт, як свячена йорданська вода не псується, не смердить, і може довго зберігатися. Кажуть, що, може, срібло помагає, яке є на багатьох хрестах у священиків. До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутньою під час освячення храмів, житлових і господарських будівель, а також усіх предметів, які використовуються під час богослужіння. Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат... Поки мати або старша дочка подають на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Зробивши цей ритуал, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду, оскільки вважається, що свячена на Водохреще вода має вживатися натщесерце, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу. По обіді дівчата бігають до річки умиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов'язаних з «Йорданню». Попіл після Різдвяних Свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; ввечері ж на Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід. У той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну протягом цілого тижня після Водохреща — «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів». На Слобожанщині є повір'я, що в день Водохреща буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Якщо перед обідом на Водохреща господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руку з тіста, не обтирає її, а йде в сад і обв'язує яблуневе дерево соломою, примовляючи: «Щоби на той рік родили яблука такі добрі і м'які, як тісто». На колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохреща сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки — хто кого переможе. Переможці забирали собі «орден» — хрест, вирубаний на льоду. На Полтавщині був колись звичай на Водохреща вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою — «щоб здорові і слухняні були». У цей день колядники приходять до кожної оселі з віншуваннями та щедрівками. У Буковині довго зберігався звичай серед парубків — співати величальних пісень у хаті господаря. За таке привітання господар обдаровував, бувало щедрівників грішми на церкву. Дякуючи господареві, колядники говорили: «Що ми казали, аби так воно і сталося — і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему миру посполу. Най у вас святиться, веселиться, святая йорданськая водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік. Дай, Боже!», писав О. Воропай у "Звичаях нашого роду". А 20 січня люди справляли "посвятки". Роздавались тваринам залишки ритуальних продуктів з покуті, люди планували роботу по господарству. Ґаздині діставали полотно, нитки й ін., адже їх перед Різдвом ховали подалі від гріха, "щоб лихий ниток не плутав". З цього дня вже можна відвідувати кафе, ресторани, інші розважальні заклади, адже в Свята це було заборонено ("бо вода не посвячена"). Після Водохрещі жінкам вже можна було ходити по воду, чого вони не могли робити у свята. Після Йордану наступали кілька тижнів м'ясниці, під час яких можна справляти весілля і співати. Після м'ясниць наступає найсуворіший Великий піст, а як відомо: "Великий піст усім притисне хвіст". А тепер кілька народних прикмет на Водохреща. o Якщо цього дня ясна й холодна погода - на посушливе літо, похмура й сніжна - на рясний урожай. o На Богоявлення сніг іде - до урожаю, ясний день - до неврожаю. o Під час освячення води йде сніг - добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба. o Коли на Водохрещі випав повний місяць - бути великій воді. o Якщо в цей день зоряна ніч - вродять горіхи і ягоди. o Йде лапатий сніг - на врожай. o Якщо похмуро - хліба буде вдосталь. o На Водохрещі день теплий - буде хліб темний. o Коли на Водохреща риба табунами ходить - на рої добре.