Ім’я, повернене із забуття. Славетні винаходи «безславного» Аманда Струве

visibility125Історичні паралелі

Ім’я, повернене із забуття. Славетні винаходи «безславного» Аманда Струве
Він спроектував та побудував у Києві перший залізничний міст через Дніпро (знищений Червоною Армією у 1941 році, нині на його місці Дарницький міст), централізований водогін, кінну залізницю, першу в Російській імперії лінію електричного трамваю, вуличне газове освітлення та багато іншого. Він випередив час, перетворивши Київ ще в ХІХ столітті на прогресивне європейське місто… Закінчивши Головне артилерійське училище, Аманд Струве продовжив навчання у Миколаївському інженерному училищі та академії, удосконалював свої знання за кордоном. І у віці 22 роки вступив на службу до відомства шляхів сполучення. У 1867 році інженер-капітан при Київському окрузі шляхів сполучення А. Струве спроектував і збудував у Києві перший залізничний міст через Дніпро. Він мав 12 прольотів, а його загальна довжина становила 1068 метрів. За довжиною це був третій міст у Російській імперії, але вперше тут використовувався кесонний метод будівництва, що значно пришвидшило спорудження переправи. 17 лютого 1870 року перший потяг через новий міст прибув на Київський вокзал, а Аманду Єгоровичу за це грандіозне будівництво було присвоєно чин полковника. Є чому повчитися нинішньому меру столиці та його попередникам - міст на Троєщину так і не здано в експлуатацію. Струве був не лише прогресивним, а й підприємливим інженером. Умів і добрі гроші заробляти, й про благо громади дбати. Свідченням цього є поява у Києві централізованого водогону. У 50-ті роки ХІХ століття місто інтенсивно розвивалося, почали з'являтися багатоповерхові будинки й носити воду на верхні поверхи було досить важко. Ще 1865 року Київське відомство шляхів сполучення розробило проект водогону вартістю 500 тисяч рублів. Але, як завжди, грошей у міській казні не вистачало, тому була запропонована концесія на 50 років. Її очолив саме Аманд Струве. Він створив акціонерну компанію і запропонував Думі досить прийнятні умови: «Отвод места от города для строительства водоподъемного заведения и предоставление в 60-летнее пользование водопроводами… Общество желает получить за бочку воды 9 коп., за ведро — 1/4 коп., за водопой скота — 1 коп. от головы. На 100 сажен водопроводных труб будет устроен кран для получения воды во время пожара, кроме того, 4 бассейна с фонтанами, из коих пользование водою ведрами для собственного употребления — бесплатно. Г-н Струве полагает, что для населения Киева достаточно в сутки 175 тысяч ведер воды». Міська влада пристала на ці вимоги - і 9 липня 1870 року між Думою та Струве було укладено угоду. Кілька слів про темпи будівництва. У травні 1871 року в Міському саду відбулася закладка споруд майбутньої водопровідної мережі, а 1 березня наступного року було здано в експлуатацію першу чергу водогону. За цей час збудували дві водонапірні башти у Міському саду (нині там Музей води) і одну на Володимирській гірці. По проекту архітектора А. Шиллє споруджені машинні станції. Біля міських купалень пробурили чотири артезіанські свердловини, проклали 24 км водопровідних труб. Звісно ж, до водогону, насамперед, підключили Маріїнський палац, потім вулиці Хрещатик, Велику Васильківську, Олександрівську, Бібіковський бульвар. До 1874 року вже 147 садиб мали водопровід, 1304 користувалися колодязями, 78 відкритими водоймами, зовсім без води залишались 3845 садиб. У 1890 році протяжність водопроводу становила вже 60 км, вода подавалась до двох тисяч домоволодінь. Водопровідна концесія проіснувала до 1914 року, коли міська влада, врешті-решт, змогла викупити водоканал. А тепер кілька слів про вуличне освітлення. Нині всі ми милуємося стилізованими ліхтарями, що прикрашають Андріївський узвіз. Але ще у середині ХIХ століття у Києві вуличного освітлення не було. Лише до приїзду цесаревича Павла Петровича магістрат зобов'язав кожного власника житла на Подолі встановити біля воріт по два ліхтаря. Аманд Струве швидко відреагував на потребу і в січні 1871 року зареєстрував Товариство газоосвітлення. Дума уклала з ним контракт на встановлення вуличних газових ліхтарів. Струве брав зобов'язання збудувати два заводи з виробництва газу і встановити на вулицях 1500 газових світильників. У вересні 1872 року на Хрещатику відбулося пробне вмикання освітлення, а 2 листопада на 70 ліхтарях спалахнули перші «газові» вогні. До речі, газові лампи були встановлені на пам'ятнику Святому Володимиру. З настанням темноти запалений хрест над містом служив маяком для подорожуючих. Але 1880 року з'явилася лампочка накалювання. 23 травня 1890 року Дума уклала контракт з компанією «Савицький і Страус» на електрифікацію Києва. Досить швидко були споруджені дві електростанції, 8 березня 1892 року 14 дугових електросвітильників загорілись на Хрещатику. Минуло кілька десятиліть й електрика повністю витіснила газове освітлення. Але інженер А. Струве вже знав, як заробити й на цьому винаході, адже у 200-тисячному місті тоді основним засобом пересування був омнібус. 1886 року Міська дума оголосила конкурс на кращий проект обладнання у місті залізниці. І знову переміг військовий інженер, генерал А. Струве, який, згідно підписаного 7 липня 1889 року договору, повинен був збудувати 24 версти залізничних шляхів, експлуатувати їх 45 років, сплачуючи у казну частину доходів, а 1 листопада 1934 розу безоплатно передати підприємство місту. Підприємливий інженер випробував на київських вулицях всі існуючі на той момент види громадського транспорту: конку, локомобіль, електричний трамвай, до того ж мав з цього гарний зиск, постачаючи вагони та рейки з власних заводів у Коломні та Кулебяках. Також він активно споруджував депо, станції, поїлки для коней. Будівництво розпочалося у червні 1891 року, а вже 20 липня конка радувала киян на двох лініях протяжністю 13 верст — від Жандармської вулиці (Саксаганського) до Деміївки, а потім до Царської (Європейської) площі. Але досить швидко стало зрозуміло, що для київського рельєфу кінської тяги замало. Тому 7 лютого 1892 року Струве запустив по місту сім локомобілів — трамваїв на паровій тязі (теж збудованих на Коломенському машинобудівному заводі). Тож, по Хрещатику і Великій Васильківській певний час курсували локомобілі та конка. Та вже 1892 року Київські міські залізничні дороги, очолювані Струве, запустили перший електричний трамвай на одному з найкрутіших схилів Києва - Олександрівському узвозі. Тож, 13 червня 1892 року за новим стилем - день народження київського трамваю. Маршрут пролягав від Царської площі до Олександрівської (Поштової). Ходило два вагони на 40 пасажирів. Наступного року у Києві діяло вже дві трамвайні лінії протяжністю 150 верст (1 верста = 1066,8 м). Трамвайне сполучення з'єднало центр зі Святошином, Деміївкою, Пуща-Водицею. 12 вересня 1898 року Аманда Єгоровича Струве не стало. Свого часу газета «Киевлянин» писала: «Струве, по общему признанию, воздвиг себе вековечный памятник этим сооружением (залізничним мостом - ред.), и имя его не забудется в истории Киева и Юго-Западного края». На жаль, забулося - невдячні потомки і міст знищили й пам'ять про цю видатну особистість не увічнили. Нема й донині пам'ятника Аманду Струве, на його честь не названо жодної вулиці чи трамвайного депо.