Швейцарський історик: Росія мусить припинити дивитись на Україну, як на молодшого брата

visibility131Новини

Швейцарський історик: Росія мусить припинити дивитись на Україну, як на молодшого брата
До сторіччя із дня заснування Української Народної Республіки швейцарський радіоканал Radio Kultur вирішив оприлюднити інтерв'ю із фахівцем з українсько-російських відносин, професором Андреасом Каппелером. Доктор Каппелер – вже немолода людина, йому цього року виповниться 75. Він вивчав історію, славістику та публіцистику в університетах Цюриха та Відня, був професором східноєвропейської історії в університеті Кельна. Наразі він викладає цей предмет у Віденському університеті. Він є одним із перших німецькомовних істориків, які зробили своєю основною темою саме Україну. Варто зазначити, що наразі таких науковців стає в Євросоюзі все більше, проте донедавна українська проблематика, як така, не вельми цікавила європейське суспільство. Ситуація почала змінюватися у 2004-2005 роках, після Помаранчевої революції, а справжній інтерес до подій в Україні прокинувся в європейців після другого Майдану. Тож немає нічого дивного в тому, що у своєму інтерв'ю доктор Каппелер був змушений пояснювати слухачам речі, які для української аудиторії є загальновідомими Повний текст публікації – далі. 25 січня 1918 року Україна проголосила себе незалежною. Більшовики припинили цю незалежність у 1921 році силою зброї. У грудні 1991 року незалежність була проголошена вдруге. Розмова з істориком Східної Європи Андреасом Каппелером про відносини між Росією і Україною та їхнє майбутнє. Так само, як інші регіони розваленого Радянського Союзу, Україна обрала у 1991 році незалежність. Коли відносини між Україною та Росією стали проблемними? Напруга існувала із самого початку. Першою проблемою стала приналежність Криму, де перебував радянський Чорноморський флот. Після довгих переговорів у 1997 році було досягнуто компромісу: обидві держави, за угодою, визнавали кордони одна одної, також і приналежність Криму до України. Другим пунктом є та проблема, що російське суспільство та політики не змирилися з незалежністю України. Українська держава не сприймалася серйозно, Україна не вважалася рівноправною нацією. Ця асиметрія, яка існує з XIX сторіччя, сьогодні є основною проблемою. У 2004 році проросійський кандидат Янукович, внаслідок сфальшованих виборів, був обраний президентом України. Це призвело до Помаранчевої революції: народний рух за альтернативну кандидатуру Ющенка примусив владу провести повторні вибори. Переміг Ющенко й Україна розвернулася в бік Заходу, хотіла наблизитися до ЄС та вступити в НАТО. Все це давало досить приводів для конфліктів. 2004 рік – це важливий водорозділ. Помаранчева революція продемонструвала також і Росії, що народний рух проти фальшування виборів може бути успішним. Для російського президента Путіна це було попередження, що подібне може статися й в Росії, де вибори теж не завжди відбувалися без порушень. Всередині країни Путін стабілізував свої позиції у 2004 році. Росія одужала економічно та знову стала "великою державою". Проте, Ющенко волів прив'язати Україну до Заходу. В 2004 році Євросоюз та НАТО розширилися на Схід, що Росія сприйняла із роздратуванням. Ви пишете про те, що Ющенко та колишній прем'єр-міністр Тимошенко втратили свій політичний капітал та змагалися за владу між собою замість того, щоб проводити нагальні реформи. Від цього виграв фаворит Путіна, Янукович, який у 2010 році все ж таки став українським президентом. Яким курсом пішла тоді країна? Перемога Януковича на виборах стала великим успіхом для Путіна. Україна наблизилася до Росії. А Янукович сприймав Росію як приклад та правив Україною авторитарно, винищуючи політичних супротивників. Його конкурентку Юлію Тимошенко посадили до в'язниці. Тим не менше, двері до Європи не були зачинені. Переговори з ЄС продовжувалися і за Януковича. У 2013 році уряд хотів підписати угоду з ЄС. Росія заборонила це робити. Тому наприкінці листопада почалися масові протести на київському Майдані, які держава намагалася брутально, але безуспішно подавити. Президент Янукович втік до Москви, парламент позбавив його влади. В березні 2014 року угода з ЄС зрештою була підписана. Чи спричинили протести на Євромайдані збройний конфлікт? Ні. Збройний напад Росії – тобто захоплення і анексія Криму та підтримка сепаратистів на Донбасі – слід інтерпретувати з огляду на події в Росії. Звісно, Майдан створив передумови для цього. Майдан був ще сильнішим, ніж Помаранчева революція, фіаско для Путіна. Йшлося ж не лише про тісніший зв'язок з Європою, а й про повалення українського президента. Росія захопила Крим за кілька днів після втечі Януковича. Те, що сильніша орієнтація України на Захід відіграла свою роль в російському нападі, не можна заперечувати. Для Росії було неприйнятним уявлення про те, що, окрім Балтики та Південно-Східної Європи й без того розширені ЄС та НАТО опиняться і в Україні, яка таким чином "вбудується" в "оточення". Нема жодного сумніву в тому, що Москва злякалася втрати статусу "великої держави". Які перспективи на майбутнє ви бачите для України – з огляду на оцю "бутербродну" позицію між Заходом та Росією? Ця війна в Європі фундаментально змінила ставлення як до Росії, так і до України. Зв'язки Заходу та України з Росією є суттєво зруйнованими. Це не дуже бажана ситуація. Ці зв'язки мають бути нормалізовані. Росія має визнати, що більшість українського населення хоче продовжувати орієнтуватися на Європу. І вона повинна припинити вважати Україну "другорядним передмістям" чи то "молодшим братом".