“Школа академіків “Григорія Ґалаґана

visibility122Історичні паралелі

“Школа академіків “Григорія Ґалаґана
Навчання нині у приватних закладах - справа не з дешевих, платити доводиться починаючи з дошкілля й до закінчення вишу. А як було до революції 1917 року? Виявляється, що й тоді, належна освіта коштувала немалих грошей. Але наприкінці ХІХ століття в імперії, в тому числі у Києві, почало інтенсивно розвиватися промислове виробництво, а тому потрібні були грамотні робітники, що стало однією з причин безкоштовної початкової освіти. Більшість незаможних киян на цьому зупинялася, адже за навчання в гімназії чи університеті Святого Володимира треба було платити значні кошти, а дозволити собі це могли переважно дворянські родини. Але у будь-якому правилі існують винятки. Стосовно нашої теми, то на рубежі століть таким винятком стала колегія Павла Ґалаґана, де обдаровані, але незаможні, юнаки мали можливість безкоштовно отримати середню освіту й продовжити навчання в університеті. Це був приватний навчально-виховний заклад, відкритий Григорієм Ґалаґаном 1 жовтня 1871 р. у пам'ять померлого сина Павла. Григорій Павлович - людина заможна, землевласник, але відрізнявся прогресивними поглядами, зокрема виступав за заборону кріпацтва. Він був меценатом, головою Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, членом Київської археографічної комісії, почесним членом Історичного товариства Нестора-літописця, автором праць з етнографії та народного мелосу, близьким знайомим Т. Шевченка, М. Гоголя, М. Максимовича. Для розміщення колегії він придбав за власний кошт кілька будинків у центрі Києва, на Фундуклеївській (нині Б. Хмельницького) та сусідніх вулицях, а на її утримання виділив доходи від земель у Чернігівській і Полтавській губерніях. Г. Ґалаґан підкреслював, що перебування в колегії повинно дати "розвитку молодих людей тверде і певне спрямування, супротивне, наскільки це можливо, тому духові байдужості... який, убиваючи в молодих людях усі кращі самобутні зародки, робить їх часто малоздатними служити дійсним інтересам рідного краю". Учнями навчального закладу були юнаки "всіх без винятку станів, не виключаючи й руських народженців Галичини (Австрійської Галіції), але тільки православного чи греко-уніатського віросповідання", з них 40 вихованців навчалися за кошти батьків, а 30 особам, які вдало здали іспити, надавалася стипендія. У колегії отримували освіту за програмою чотирьох старших класів класичної гімназії, але за вимогою Г. Ґалаґана колегія була самостійною в організації навчально-виховного процесу й господарчої діяльності. А тепер кілька слів про те, які дисципліни опановували тодішні "мученики науки". Нинішні школярі, мабуть, за голову схопляться. Зауважу, що у колегії було гуманітарне спрямування. Учні вчили російську, французьку, німецьку, грецьку й латинську мови, літературу, історію, археологію, соціологію, суспільствознавство, а також естетику, мистецтво, теорію музики, малювання. За часів Центральної Ради постановою правління введено вивчення української мови, літератури та історії. Викладався, звісно ж, закон Божий. Вивчалися математика, фізика, хімія, географія, креслення. Обов'язковими були заняття танцями, гімнастикою, ручною працею. Колегія мала клас співів із фортепіано, скрипками і органом, природничо-науковий кабінет з найновітнішим обладнанням, астрономічну вежу з телескопом, кіноапарат. Учні мали доступ до великої, постійно поповнюваної бібліотеки, що складалася з трьох відділів: фундаментального, учнівського і навчальних посібників. На кінець 1895 - 1896 навчального року книгозбірня налічувала 3758 назв, 10552 томи. У бібліотеці були навіть стародруки: "Литовський Статут", "Лексикон словенороський" Памви Бєринди, "Лютня Аполлонова" Лазаря Барановича, рукописи, рідкісні видання, цінна нумізматична колекція, подарована колегії її засновником. Тут були власна церква, в якій, до речі, вінчався Іван Франко, лікарня, їдальня, спортивна зала. Г. Ґалаґан залучив до викладання в колегії світочів тодішньої науки і культури. В колегії у різний час працювали український філолог, член-кореспондент Петербурзької академії наук П. Житецький, історик В. Сиповський, засновник Київської рисувальної школи М. Мурашко, художники М. Пимоненко та В. Рябчевський, поет І. Анненський, філолог і регент учнівського хору Г. Янчевецький та багато інших. Сучасники називали колегію Павла Ґалаґана "школою академіків", адже майже за 50-річну історію існування з її стін вийшло багато визначних науковців, культурних та громадських діячів. Серед них юрист, академік Української академії наук Н В. Грабар; філолог, історик, поет, перекладач, академік УАН A. Кримський; ботанік, академік, президент УАН В. Липський; історик, академік АН СРСР Д. Петрушевський; юрист, академік УАН О. Малиновський; член-кореспондент УАН, науковий співробітник УАН професор Л. Окіншевич; професор М. Максименко; професор М. Чубинський; історик В. Калчаш; поети М. Драй-Хмара, П. Филипович; літературознавець С. Савченко; мовознавець М. Калинович; психолог Г. С. Костюк та багато інших. ...Після здобуття незалежності, в Україні також з'явилося чимало приватних навчальних закладів. Є вони і у Києво-Святошинському районі. Але вчитися в них можуть лише діти досить заможних батьків. Причин тому декілька. Надаючи атестат державного зразка, прекрасну освіту, ці освітні заклади не мають жодної копійки державної підтримки, хоча Міністерство освіти повинно було б фінансувати надання програми середньої освіти приватними ліцеями чи гімназіями, бо ж загальноосвітні школи його отримують. А ще у нас так і не ухвалено закон про меценатство, а тому сподіватися на появу сучасних Г. Ґалаґанів, Терещенків, Бродських, Симиренків не доводиться. Хоча тоді теж закону не було, а той же Г. Ґалаґан продав власне майно й купив будинок під колегію - менталітет, мабуть, був іншим. До речі, у Києві й досі нема вулиці Григорія Ґалаґана, хоча процес декомунізації триває, можливо в Українському інституті національної пам'яті нарешті згадають про цю видатну постать і увіковічать її у назві однієї з вулиць. Олександр Дяченко