Як 200 років тому Великдень святкували

visibility130Історичні паралелі

Як 200 років тому Великдень святкували
У неділю, 8 квітня, всі православні святкують Великдень. Українці заздалегідь готуються до свята, адже у святковому кошику повинні бути не лише паски і яйця, а й м'ясо, сало, хрін та сіль, якій наші пращури приписували магічне значення. Колись до кошика клали навіть ніж, ним розрізали освячену паску, а потім використовували його при ворожіннях, коли відганяли різні хвороби. Після відвідування церкви, освячення паски - сім'я у повному складі збиралася за святковим столом, щоб бути разом у радості та щасті протягом року. Розговлялися паскою або яйцем, хоча іноді й хріном, щоб зуби не боліли. Святкували Великдень три дні. У цей час віряни христосувалися, билися крашанками, співали гаївки, обливалися водою та ходили у гості до родичів. Сьогодні наша розповідь про те, як святкували це свято у Києві ХІХ сторіччя. Хоча нині у столиці все менше автентичності, все ж спробуємо зануритися у ту атмосферу радості та піднесення, яке дарує нам Великдень. Перше відчуття наближення Великодня з'являлося у Вербну неділю, бо в цей день студенти Києво-Могилянської академії ходили від Георгіївської церкви, що знаходилась неподалік Софії Київської, з гілками верби та спускалися на Поділ, де відвідували улюблений студентською молоддю винний погрібець, що був вбудований у стіну Могилянки, де подавали червоне вино і звучало "Gaudeamus igitur". Це був перший великодній прояв у Києві. А ще було прийнято відправляти далеким родичам великодні листівки, яких зазвичай випускалося приблизно втричі більше, ніж різдвяних. Наступного дня після Великодньої неділі кияни родинами йшли на ринкові та центральні площі, де розміщувалися каруселі, гойдалки, ляльковий театр. Тоді у місті працювало дев'ять базарів: Бессарабський, Галицький, Житній, Либідський, Лук'янівський, Львівський, Сінний, Олександрівський та Печерський. Як і нині, процвітала виїзна торгівля, проводилися ярмарки. Найбільшим був Контрактовий. Наприкінці ХІХ ст. киянам та гостям свої послуги пропонували сім кондитерських, дві кав'ярні, ресторан, 16 трактирів, 24 харчевні, 21 ковбасна, 29 винних льохів. Але на рубежі століть Київ активно розбудовувався, на відміну від сьогодення, освоювалися нові території, з'явилися нові об'єкти і нові розваги, принесені із Заходу, приміром, у місті запрацювало кілька театрів і освічена публіка намагалася їх відвідати саме під час свят. Так, на Хрещатику у 1805 року А. Меленським було збудовано перший дерев'яний театр на 740 місць, в якому виступали гастролюючі трупи, а в 1856 році на вул. Володимирській споруджено новий театр вже на 970 місць. Славилися своїми виставами театри Соловцова і Бергоньє. У 1869 році на Бессарабській площі працював перший приватний цирк-шапіто. Потім він переїхав до Університетського скверу, пізніше на Троїцьку площу, виступали артисти й поблизу Міської Думи. А ще відбувалося певне майнове розшарування. Молодь, приміром, любила відзначати Великдень на Володимирській гірці, де височів пам'ятник Володимиру Великому, було розгорнуто панораму Голгофа. Саме там, на горі, вони відчували присутність Господа, із запаленими свічками дивилися на сяючий святковий Поділ внизу, піднімали очі на нічні зорі, звертаючись у молитві до Всевишнього. З 1860-х років не дуже заможні кияни і гості міста, які бажали повеселитися, потанцювати, поспішали у "Шато де Флер", що розташовувався на місці стадіону ім. Лобановського. У 1862 році Карл Христіані орендував у Києва частину саду, оранжереї і влаштував тут загальнодоступні розважальні заклади. Хоча деякі моралісти гнівно засуджували підприємця. Церковний письменник Андрій Муравйов 1871 го року в листі до імператора Олександра II писав: "Шато де Флер" зовсім убив всю патріархальність Києва зневагою його священних переказів; під найбільші свята Лаври гриміла там музика і лопалися феєрверки до загальної спокуси православних". А ось у багатих киян були свої улюблені місця відзначення великих свят. Ще з 1843 року на Подолі почесні громадяни та купці збиралися у елітарному закритого типу клубі Київського російського купецького зібрання. Але поступово центр ділового і політичного життя зміщувався на Хрещатик, а тому 1882 року на Царській (нині Європейській) площі збудовано будівлю Купецького зібрання (зараз Національна філармонія), де й проводили вільний час, відзначали різні свята найбагатші кияни. Поряд розвинули паркову інфраструктуру Купецького саду: літній театр, літній клуб, концертний майданчик. У Великдень у парку влаштовувалися виставки квітів, які спеціально вирощували в теплицях до свят, ними прикрашали входи до магазинчиків та кав'ярень. А ще проводили лотереї і конкурси, в яких можна було виграти вже уквітчаний кущ. Учасників завжди було досить багато, адже інколи Великдень припадає на час, коли ще дуже холодно, а тому виграти розцвілу рослину вважалося великою удачею. Як бачимо, було де у Києві відзначити велике свято й бідному, й багатому, адже не в грошах щастя, а у щирій вірі.