(Іван Мазепа) Останнє кохання Гетьмана

visibility266Історичні паралелі

(Іван Мазепа) Останнє кохання Гетьмана

roomКохання Мазепи та Мотрі Кочубей

access_timeІсторія України. Гетьман Мазепа

Їх поєднало кохання. Світле й незрозуміле, руйнівне і всеохоплююче, всупереч бажанню батьків, порад оточуючих. Вона представниця досить відомого козацького роду, найменша дочка генерального судді, за деякими гіпотезами правнучка ногайського татарина, а тому норовлива, непокірна і прекрасна. Любила волю, а життя закінчила в монастирі. Він глибоко віруюча освічена людина, меценат, будівничий неймовірної краси храмів, але відлучений від церкви, спочатку фаворит царя, а потім його найлютіший ворог. Його постать ще за життя була оповита легендами й міфами, а суперечки про роль цієї людини в історії України точаться й донині. Ви вже, мабуть, здогадалися, шановні читачі, що мова піде про Мотрю Кочубей та Івана Мазепу. Наймолодша донька генерального судді Василя Кочубея та доньки полтавського полковника Любові Жученко Мотря народилася 1688 року. Її хрещеним батьком був саме Іван Мазепа. Він часто навідувався до кумів, на його очах хрещениця росла, розквітала, перетворювалася із невгамовного дівчиська у неземну красуню. Вона була ще зовсім юною, а гетьману України було вже за шістдесят, коли між ними спалахнули почуття: всеохоплюючі й чисті, як кришталь, наперекір долі й тогочасним устоям. Старий гетьман дарував Мотрі діаманти, обручки, золоті червінці, коштовні прикраси, а Мотря мліла в його обіймах, переконуючи, що всі багатства світу їй не потрібні, був би лише він поряд. За всі свої щедроти Мазепа просив навзаєм пасмо волосся коханої, натільну сорочку, намисто з її лебединої шиї. Дівчина не відмовляла. Дарувала коханому всю себе. Їх зустрічі ставали все частішими і палкими, але батьки, запідозривши таємний зв'язок Мотрі та Мазепи, погрожували проклясти її, якщо дівчина знеславить славетний рід Кочубеїв. Але два закоханих серця були безсилі щось зробити. Тож назрівав грандіозний скандал, щоб якось попередити його, захистити Мотрю, Іван Мазепа наважився звернутися до Василя Кочубея з проханням віддати за нього свою доньку. Той категорично відмовив - величезна різниця у віці, релігійна заборона одружуватися на похресниці, життєві устої не дозволили генеральному судді дати згоду на цей шлюб. Проти була й мати Мотрі. Подейкують, що й вона колись була коханкою Мазепи, а тому історія набувала досить пікантного присмаку. Але як би там не було, пониклий Іван Степанович поїхав додому з порожніми руками, але Мотря не змирилася і, залишивши батьківську оселю, кинулася йому навздогін. Вони знову зустрілися, обійми, поцілунки і рішуче - повертайся додому, нам не бути разом. Зараз вже ніхто не скаже напевне, що це було - чи Мазепа позбавився любовного дурману, чи послухався чиїхось порад, але кохану Мотрю він відправив у батьківський маєток. Згодом її видали заміж за Семена Чуйкевича, а гетьман продовжував писати коханій листи, у яких просив вибачити його, розповідав, як її кохає. Та не відомо чи отримувала їх Мотря, адже стерегли її досить пильно. А потім був донос Василя Кочубея та Івана Іскри царю про зраду Мазепи, його перемовини зі шведським та польським королями. Петро І не повірив і їх повернули в Україну, де й стратили. Немолодий гетьман щиро сумував за красунею Мотрею й за однією з гіпотез, щоб ще хоча б раз зустрітися з нею запропонував Карлу ХІІ йти на Полтаву, щоб запастися провіантом та придбати сухий порох. Тож, можливо, Полтавська битва - це відгомін того шаленого кохання Івана та Мотрі. Вони зустрілися під час відступу. Це було їх останнє побачення. Чоловіка Мотрі, за перехід на бік Мазепи, заарештували і відправили до Сибіру. Вона поїхала за ним. Мазепа з Карлом ХІІ знайшли притулок у Молдовському князівстві. Тоді воно належало Османській імперії. Тут, у селі Варниця, що поблизу міста Бендери він і пішов у кращий світ 22 вересня 1709 року. За різними версіями Мотря, після смерті чоловіка, повернулася в Україну й доживала віку в монастирі. Якому саме - складно сказати, адже існують версії, що це Києво-Печерський Вознесенський монастир, можливо Ніжинський Введенський жіночий монастир, а може доживала віку у Вознесенському жіночому монастирі, що в Пушкарівці під Полтавою. Але вона зберігала вірність своєму коханому Іванові до кінця життя. Поховали Мотрю у 1752 році біля монастирської церкви. Вона пережила свого коханого на 43 роки, проте залишилася йому вірною. Олександр Дяченко