Із київським шиком

visibility144Історичні паралелі

Із київським шиком
Про те, що Київ – це гламурне місто, у Європі знали ще 150 років тому. Вже тоді воно славилося респектабельними магазинами (по-сучасному бутіками), вишуканими кондитерськими та неперевершеною красою його жительок. Жити яскраво – це не просто мрії – це стиль життя, хай навіть для декого (пригадаймо хоча б Голохвастова) і вдаваний…

БЛИСК ХРЕЩАТИКА

Ще у 1850-1860-х роках кияни претендували на звання шанувальників респектабельного та розкішного життя. Вже тоді Київ міг похизуватися цілком фешенебельним торговим центром. У людей, які мали змогу побачити Хрещатик через інтервал у 5-10 років, складалося враження, що кияни раптом розбагатіли і тепер спроможні витрачати великі гроші на такі речі, про які в інших містах і мріяти не наважуються (щось подібне ми можемо спостерігати і нині). Посилювала ці припущення велика кількість вишуканих магазинів, які справді ставали постійним місцем зустрічі київських модників та модниць. Звісно, центром респектабельного життя був (і лишається) Хрещатик. Тут було все, чого могла забажати освічена й заможна людина. Майже всю головну вулицю міста займали магазини, нові з'являлися постійно, незважаючи на неймовірні ціни за оренду. Недаремно ж уся торгівля з Подолу та Печерська переселяється на Хрещатик. Двічі на день сюди сходилися кияни, аби помилуватися розкішністю вітрин, подивитися на гарно вбрану публіку та завітати до численних магазинів... "Великий клас мешканців, - писав 1850 року поет Афанасьєв-Чужбинський, - у зв'язку із наявними тут (у Києві) різноманітними управліннями, порівняно з іншими містами численніший, а тому й предметів споживання, предметів розкоші розкуповується тут більше, ніж в інших містах. Найкращі крамниці містяться на Хрещатику: Фінке, "Німецький", "Санкт-Петербурзький", Барського. У цих магазинах можна знайти все, що потрібно для щоденного життя, для задоволення розкоші й мод".

СОЛОДКЕ ЖИТТЯ

Як не дивно, в ті часи також не менш популярними місцями для зустрічі пристойної публіки були кондитерські. Вони вважалися окрасою вулиць і місцем вишуканого відпочинку. Утім, сучасникам навіть складно уявити, як саме тоді виглядали оази солодкого життя. Проте описи газетяра Альфреда фон-Юнка дозволяють зробити припущення, що тодішні кондитерські не поступилися б сучасним ресторанам. Ось як описує кондитерську "Ясси" (початок 60-х років XIX століття) відомий журналіст: Вона "...влаштована цілком аристократично, і ми без перебільшення можемо сказати, що й у столиці такий заклад вважався б за перший. Не кажучи про торти, цукерки, різні печива, виготовлені в цій кондитерській, її обладнання розкішне, меблі м'які, на пружинах, дамська вітальня наповнена тропічними рослинами. З нижнього поверху спіральні сходи йдуть на другий поверх, де влаштована чудова більярдна й спеціальний буфет. Тут у будь-який час можна зустріти безліч відвідувачів, які грають у більярд, шахи чи доміно".

КРАСА ПО-КИЇВСЬКИ

Та, певно, чи не найбільше гостей Києва вражала краса його жительок. Киянки справді значну увагу приділяли своєму зовнішньому вигляду. Вбиралися жительки міста на Дніпрі вигадливіше, яскравіше, ніж навіть у Москві чи Петербурзі. У ті часи говорили: "У Києві люблять вдягатися по-своєму". Без перебільшення жителі міста започатковували свій власний стиль. Учасники хрещатицьких гулянь так описують свої враження: "А які тут вбрання!... Які капелюхи! Тут вам трапляються малинові з чорним пір'ям, білі з чорними околишами. Іноді на капелюсі можна бачити чорний креповий бант, на іншому - чорну смужку. На жодному маскараді ...не трапляється так багато строїв польських, краківських і малоросійських, як на Хрещатику... Дами прагнуть перевершити одна одну". І хоч за півтора століття вже не один десяток разів змінювалися модні тенденції, киянки залишаються вірними головному правилу краси ще своїх прабабусь - завжди мати вигляд на всі сто. Пересвідчитися в цьому легко. Варто лише прогулятися головною вулицею Києва... Віктор ОСТАПЕНКО, передрук (газета «Знак Часу» № 11 (11) від 15 листопада 2008 року)