ДАЧНИЙ БУМ КІНЦЯ ХІХ СТОЛІТТЯ

today 03.06.2018 query_builder 06:42 remove_red_eye 1694 bookmarks Історичні паралелі

Київ наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття - це суцільне будівництво промислових та житлових об'єктів, він поступово перетворювався із затишного, дещо патріархального містечка у досить брудне, гамірне, перенаселене місто (не нагадує нинішній будівельний бум?), а тому влітку чимало киян шукали умиротворення та спокій на приміських дачах, які почали активно будувати ще у середині ХІХ століття.

Спочатку їх використовували для усамітнення, творчих пошуків, роздумів над смислом буття й були вони непривабливі на вигляд, з мінімумом комфорту. Ця традиція залишилася й донині, але дещо видозмінена - тепер усамітнюються не для поетично-романтичних роздумів, а для занять агрофітнесом.

У 90-ті роки ХІХ століття кияни їхали відпочивати зовсім недалеко - на Лук'янівку, Сирець, Пріорку, Куренівку, Видубичі та Деміївку, жили на дачах поблизу Дніпра у Межигір'ї, Трипіллі, Китаєві та уздовж трамвайних ліній - у Святошині та Пуща-Водиці, де перші дачні масиви з'явилися ще 1890 року. Були ще Караваєві, Сулимівські, Софійські дачі. З розвитком залізничного транспорту освоювалися нові території у Боярці, Ірпені, Ворзелі, Бучі, Немішаєвому.

На межі сторіч у приміській зоні щороку відпочивали приблизно 50 тисяч киян.

Поступово дачі ставали архітектурно привабливішими, комфортнішими, перетворилися на місця відпочинку: з веселощами, заняттями спортом, аматорськими театрами, лікувально-профілактичними закладами. Тодішні газети рекламували відпочинок у сосновому лісі у Святошині, де було зведено гідропатичну лікарню-санаторій, у Пущі-Водиці пропонували відвідати величезний парк, на 10 лінії товариство рибальства взяло в оренду ставок Палац, тут також можна було порибалити на річках Рокач, Буча та Ірпінь, вполювати качок, зайців, тетеревів, іншу здобич.

Саме тоді відпочивальники захопилися системою фізичних вправ П. Лесгафта, що сприяла гармонійному духовно-фізичному розвитку. Професор запропонував комплекс, що складався із природних рухів: ходьба, біг, стрибки, боротьба, елементарні гімнастичні вправи, ігри та екскурсії. Займатися слід, споглядаючи природу й духовно вдосконалюючись.

Популярними стали прогулянки велосипедом. Коштували вони недешево - для прикладу, "Глорія" - 25 карбованців. Вже тоді на Святошинських дачах обладнали окремі велосипедні та роликові доріжки. Був попит - з'явилася пропозиція.

Ще одне досить дороге задоволення дачників - паун-теніс. Придбати набір ракеток, сітку і м'ячі можна було за 30 карбованців. Тоді це були величезні кошти. Тенісні корти, кеглі з крокетом, більярд перетворили Святошин у привабливе місце проведення дозвілля. Там же обладнали майданчик для малюків для фребелівських ігор. У той час вчення відомого німецького педагога Фребеля набуло неабиякої популярності в Російській імперії. Він розробив систему ігор із конкретним дидактичним матеріалом. Там були предмети, що розрізняються за кольором, формою, величиною і за способом дії з ними: в'язані кульки всіх кольорів; куби і циліндри; м'ячі різних кольорів і розмірів; куб, розділений на 8 кубиків; палички для викладання; паперові смужки для плетіння й аплікацій. У системі Фребеля велике місце займала художня діяльність дітей: малювання, ліплення, аплікація, музика та вірші.

Крім того, щоб привабити побільше відпочивальників, також обладнували купальні. Путівники називали їх "однією з принад дачного життя в Китаєві". А ось дарницьке дачне селище через постійні повені збудували досить далеко від Дніпра, але відпочивальників щодня возили до берега спеціальні "купальні" поїзди. Згодом на берегах ставків і річок багатьох дачних сіл також облаштовували пляжі. Приміром, товариство благоустрою Ірпеня спорудило на річці Ірпінь купальні, відкрило станцію прокату човнів.

За містом панувала атмосфера справжнього свята і постійних гулянок. У приміських селах відкривалися численні торговельні і розважальні заклади, їдальні, ресторани, шинки, крамниці. У кафе продавалися різноманітні фрукти, морозиво, цукерки, кефір, кумис. Свій кумисно-кефірний заклад утримували татари у Боярці, кефірний заклад і молочна ферма Влинського працювали в Ірпені.

А ще для вимогливих і високоосвічених дачників відкривалися театри, концертні зали. Так, у Пущі-Водиці з'явився театральний зал, в якому на вихідні і у святкові дні влаштовували вистави, танці, неподалік грав військовий оркестр.

У святошинському парку були кінематограф, відкрита сцена і концертна естрада. У фойє драматичного театру організовували танцювальні вечори. Кілька разів на тиждень грав симфонічний оркестр.

У святкові дні на сцені дарницького приватного театру просто неба йшли аматорські оперні і драматичні вистави. Концерти давали у літніх театрах у Боярці та Китаєві. Управління залізниці у Боярці влаштовувало для дачників безкоштовні концерти свого оркестру і хору. Також облаштували театр в товарному відділенні на станції Мотовилівка. 1910 року засновано Ірпінське товариство аматорів сценічного мистецтва. Тут збудували театральне приміщення, навіть одну з вулиць назвали Театральною. Цього ж року літній театр відкрився у Бучі, де виступав Михайло Булгаков.

Але заможні кияни любили відпочивати на морському узбережжі. На початку ХХ століття найпопулярнішими курортами були Одеса, Ялта, Алупка, Алушта, Євпаторія, Саки, Судак, Севастополь, Гурзуф, Сімеїз. Особливо активно споруджували готелі в Одесі, адже це був вже тоді великий морський порт. Більшість готелів розміщувались, звісно ж, у центрі міста, біля морського вокзалу на Приморському бульварі, на вул. Пушкінській, яка з'єднувала морський та залізничний вокзали. 1900 року в Одесі було 34 готелі та 6 заїжджих дворів. Найбільшою популярністю користувалися готелі "Лондонський" на Приморському бульварі, "Бристоль" на Пушкінській, "Пассаж" на розі Преображенської та Дерибасівської. Й зверніть увагу, всі згадані готелі функціонували в Одесі й у XXI столітті.

Тож, і з плином століть вподобання курортників не надто змінилися.

87 запитів за 0,227