Модний вирок

today 09.04.2021 query_builder 16:54 remove_red_eye 2108 bookmarks Історичні паралелі, Новини

Друга половина ХІХ століття. Весна. Київські міщани підшукують у газетах оголошення про здачу в оренду дач десь у Боярці, Ворзелі чи Ірпені, а заможніші кияни надають перевагу поїздкам за кордон. Хтось полікуватися, приміром, у Баден-Бадені, художники їдуть на пленери до Італії, а дехто закупити сучасне обладнання, адже в країні зароджується промисловість. Але й перші, й другі, й треті обов'язково привозять із закордонних подорожей модний одяг та аксесуари.

Так, композитор Микола Лисенко у листі з Берліна у 1868 р. писав: "Витратилися на комірці та рукавички берлінські... В Лейпцизі замовив дружині синє плаття шовкового попліну з оздобленням із синього атласу і шапочку з пір'я сріблястого фазана, а вона мені купила три краватки і золоту булавку до них".

Тоді, як і нині, вважалося, що мати європейські товари престижніше, бо вони якісніші й модніші. "Київські Єпархіальні відомості", намагаючись об-ґрунтувати цю тенденцію, відзначали брак майстерності у вітчизняних робітників, через що "у нас закордонні товари завжди кращі, ніж місцеві". Згадаймо п'єсу Ісака Бабеля "Закат", в якій один із героїв говорить: "Англійське сукно - це добре сукно, лодзинське сукно - це ряднина, на якій щось намальовано, а московське сукно - це ряднина, на якій нічого не намальовано"". Саме тоді московські "суконні королі" Бакланови та Четверикови заповнили вітчизняний ринок недорогими тканинами зі своїх фабрик. Наприклад, із тих, що поставлялися до Києва, як до оптового ринку текстилю, привезені з московського регіону становили 42%, з польського - 28%, з інших європейських країн - 12%.

Більшість населення, як у провінції, так і у містах, шила одяг у приватних кравців та кравчинь. Лише незначна кількість городян могла собі дозволити замовляти одяг із закордону. А крамниці пропонували заможним мешканцям одяг і парфуми з Парижа, вина - з Італії, швейні машини - з Німеччини, годинники - зі Швейцарії. Вже тоді Париж був столицею жіночої моди, а Відень і Лондон - чоловічої.

Справжнім проривом у пошитті одягу, світі моди і наближення її до пересічних громадян стала поява у Києві магазинів фірми "The Singer Manufacturing С°", яка була заснована в Нью-Йорку І. Зінгером у 1851 році. У столиці крамниці швейних машин компанії "Singer" розташовувалися на Хрещатику, 46, та на Подолі, по вул. Олександрівській, 32.

Власники магазинів, рекламуючи свою продукцію, закликали купувати оригінальні швейні машини "Зінгер" лише у офіційних представників американської компанії за 25 рублів (на той час немалі гроші - за 3 рублі можна було корову придбати) й остерігатися підробок. Прямо як нині - не купуйте китайські підробки.

Поява нового обладнання та вітчизняних і зарубіжних журналів мод дала змогу вдосконалювати свою майстерність кравчиням. До їхніх послуг були нові закордонні системи шиття, викрійки, оздоблювальні матеріали, швейні машинки, курси підвищення кваліфікації.

Зміни торкнулися й моди на взуття, адже були винайдені спеціальні швидкісні шевські машини.

Для легкого взуття використовували шкіру - сап'ян, шагрень, лайку, і тканини - ластик, прюнель, парусину, плис.

Однак на початку XX ст. по-справжньому дорогий та елегантний одяг носили лише представниці забезпеченої частини суспільства, дворянства, вищих верств чиновництва та промислової буржуазії, а також артистичної богеми. Заможні жінки із гарним смаком намагалися уникати в одязі зайвого блиску. Коштовні прикраси одягали лише ввечері, у театр або на бали.

А інститутки, покоївки, камеристки, гувернантки, рідко коли могли собі дозволити "модний гардероб". Сукні міщанок відрізнялися не стільки фасоном, скільки майстерністю, з якою вони були пошиті, а також якістю та вартістю самої тканини та доповнень. Не заможні киянки намагалися дешевими засобами імітувати буржуазну розкіш, оздобити своє вбрання додатковими бантиками, брошками з фальшивим камінням. Все як нині: є дорогі бутіки й ринок на Троєщині, де можна придбати дешевий одяг.

87 запитів за 0,268