Кого кияни обирали мером 150 років тому

visibility32Історичні паралелі, Новини

Кого кияни обирали мером  150 років тому
Вже стали історією парламентські вибори 2019 року. Багатьох вразило, що серед нинішніх депутатів чимало людей навіть без вищої освіти. Хоча всі ми добре знаємо сучасні реалії - будь-який залік чи іспит можна здати, заплативши певну суму грошей, легко нині придбати курсову або дипломну роботу - були б кошти. Тому не факт, що людина з таким дипломом краще захищатиме наші інтереси, ніж трудяга, який всього добився сам. Свого часу у Києві, на підставі "Міського положення" 1870 року, до Міської думи мали право обирати лише платники податків, а гласні (депутати) повинні були відповідати певному майновому цензу. Тож і гласними, і головами, яких вони обирали, ставали найчастіше люди впливові, заможні, які користувалися повагою серед містян. Приміром, тричі обирався мером Густав Іванович Ейсман. Саме про нього наша сьогоднішня розповідь. Син заможного аптекаря і домовласника Йоганна Сигізмунда Ейсмана - Густав 1845 року закінчив Київський університет ім. Святого Володимира зі званням кандидата юридичних наук. Через два роки став магістром, а згодом очолив кафедру історії російського законодавства в рідній альма-матер. За сумісництвом молодий вчений працював ще й секретарем юридичного факультету. Але після смерті батька 1862 року Густав Ейсман подав у відставку й залишив університет. Адже слід було розумно розпорядитися володіннями, а це були кілька міських маєтків, які він отримав у спадщину. А ще Густав Іванович в ці роки почав займатися громадською діяльністю, прагнув попрацювати на користь суспільства. Зокрема, з 1863 року фактично очолював міську комісію з введення збору з міського нерухомого майна, 1868 року був обраний до складу ради Київського Товариства взаємного кредиту, а з 1871 по 1879 рік - керуючий справами Товариства. Це товариство утворилося з ініціативи відомого київського фінансиста Миколи Бунге й мало на меті "надавати міським мешканцям, які переважно займаються торгівлею та іншими промислами, капітали під надійне забезпечення й на короткий термін". 1871-го, коли реформована Міська дума розпочала свою роботу, Ейсман став членом міської управи з керування будівними справами, по суті був головним архітектором міста, але невдовзі відмовився від цієї посади. 1872 року пішов у відставку молодий, але дуже заможний міський голова Павло Демидов, й у вересні Київська міська дума обрала мером Густава Ейсмана. Але головував він лише сім місяців - у квітні 1873 року міський голова оголосив, що йде з посади за станом здоров'я. У його родині сталася трагедія, яку він болісно переживав до кінця життя. До старшої доньки Густава Івановича сватався Леонтій Смородинов, людина небідна, бо був гласним у думі, але до статків родини Ейсманів йому було дуже далеко. Батько був переконаний, що поручик переслідує меркантильні інтереси й не дав згоду на шлюб. Закохані молоді люди побралися таємно, а через рік у них з'явилася на світ донечка. Та під час пологів молода мати померла, вдалося врятувати лише дитину. Леонтій Смородинов не витримав втрати коханої жінки й покінчив життя самогубством, кинувшись у Дніпро з Ланцюгового мосту. Владний, непоступливий Густав Ейсман лише тієї миті зрозумів, як він помилявся щодо свого зятя, страждав, мучився, пестив свою крихітну онучку-сироту, намагаючись дати їй все найкраще. Під час чергових виборів міського голови 1875 року йому знову виявили довіру, але Г. Ейсман відразу відмовився. Головою став Микола Ренненкампф. Лише наприкінці 1870-х років Густав Іванович трохи оговтався від пережитого горя - 1879 року новий склад Київської думи спромігся отримати його згоду, й Г.І. Ейсман очолив Міську думу. З цього часу він головував аж до смерті. Його основним принципом було гасло: "Дума - це я!". Вольовий, самовпевнений, рішучий, добре освічений Ейсман будь-яке рішення, яке вважав правильним, намагався "протягти" через думу. Але дбав він не про власну кишеню, як багато нинішніх чиновників, а про благо громади. Мер навіть своїм коштом вирішував міські негаразди. Ось лише один показовий приклад. Міська дума ніяк не могла змусити Товариство штучних мінеральних вод зважати на міські інтереси, тоді Ейсман викупив контрольний пакет його акцій й у місті однією проблемою стало менше. Або інший приклад, він відмовився від чималої платні за працю на посадах міського голови та керуючого справами Товариства взаємного кредиту. Ейсман завжди казав - навіщо мені, мільйонерові, ті жалюгідні тисячі? З цих коштів склався немалий капітал, який за його згоди використовували у благодійних цілях, зокрема для надання ейсманівських студентських стипендій. Інший випадок самопожертви Густава Ейсмана особливо вразив київську громаду. Касиром Товариства взаємного кредиту був Свиридов, який завдяки фінансовим махінаціям вкрав грошей на загальну суму аж 273 374 рублі 19 копійок. Лише 1882 року його викрили, але казнокрад мав лише шість з половиною тисяч. Збитки записали до пасиву, але товариство накопичило достатньо запасного капіталу, щоб не збанкрутувати. Проте акціонери залишалися того року без дивідендів. Та Густав Іванович вважав таке неприпустимим і закликав заможних акціонерів зібрати кошти на поповнення дивідендів. Було зібрано 140 тисяч рублів, левову частку яких пожертвував сам ініціатор. Ейсман не любив заперечень, завжди наполягав на своїй думці, та якби його рішення були не на користь громади, гласні навряд чи стільки разів пропонували б йому посаду міського голови. Сучасники згадували про Густава Івановича: "Його виступи в думі збуджували цікавість не блиском красномовства, а багатством фактичних, історичних та статистичних відомостей, які він наводив на підтвердження своїх думок і які свідчили про те, що з економічними умовами Києва, його ресурсами та потребами він почав ознайомлюватись давно і що вони були предметом його постійних спостережень". Помер Густав Ейсман 11 квітня 1884 року. Похований на Байковому кладовищі. Його спадкоємці розділили спадщину, яка оцінювалася у п'ять мільйонів рублів. Ольга, онука Густава Івановича, одержала у власність "Гранд-Готель". З часом вона одружилася з Іполитом Дьяковим, який обіймав посаду міського голови Києва з 1906 року.