КОХАННЯ, що РЯТУЄ

visibility80Історичні паралелі

КОХАННЯ, що РЯТУЄ
Дещо непомітно в Україні 10 вересня відзначили 125-річчя з дня народження видатного українського письменника та кінорежисера Олександра Довженка. Нині, коли завдяки всім нам, вся влада в Україні зосереджена в одних руках, що може призвести до тоталітаризму, хочеться розповісти про те, як неймовірно важко жити й творити у країні, де панує авторитаризм, де людина гвинтик, який повинен сліпо коритися й не має права на щось приватне, де сексотство, зрада найближчих друзів - це спосіб життя і просування по службовій драбині. Але навіть у тих умовах було місце для справжньої творчості й неземного кохання. У серпні 1919 року був заарештований Волинською надзвичайною комісією, відправлений на три місяці до концтабору як "ворог робітничо-селянського уряду". Його врятував письменник Василь Еллан-Блакитний. Із тих часів над ним завжди висів дамоклів меч неблагодійного. Пережив польський полон, де його показово розстріляли холостими, обіцяючи наступного разу справжній розстріл. З квітня 1921 року працював у Наркоматі закордонних справ. Олександр Довженко воював проти більшовиків у лавах армії Української народної республіки, пережив у Києві в підпіллі німецьку, російсько-радянську, російсько-монархічну та польську окупації. До того часу належать перші публікації Довженка-художника. Деякі з його карикатур були надруковані в журналі "Молот" (США). Отримавши стипендію в 40 доларів від Наркомосвіти УСРР, він близько року навчався в приватній мистецькій школі професора-експресіоніста Віллі Геккеля. З літа 1923 року Довженко жив у Харкові. Став знаним художником-ілюстратором і карикатуристом, з 1925 року захопився кіно. Написав кілька невдалих сценаріїв ("Вася-реформатор", "Ягідка кохання"). Наступного року переїхав до Одеси. У нього вже був готовий сценарій фільму "Цар" - своєрідна сатира на Миколу ІІ. Олександр Петрович запропонував його Чарлі Чапліну, але той не відповів. Довженко-режисер планував знімати комедії - не вийшло, а тому своїм першим фільмом називав "Сумку дипкур'єра". Саме на Одеській кінофабриці, на березі теплого Чорного моря 1928 року і познайомилися молодий режисер і актриса Юлія Солнцева. Молода жінка, пізнавана й дуже популярна, приїхала до Одеси з Москви. Акторка 1924 року зіграла загадкову і прекрасну марсіанку Аеліту в однойменному фільмі за романом Олексія Толстого та Зіну у кінострічці "Папіросниця від Моссельпрома". На той час Олександр Петрович був одружений. Й хоча він вже досить давно не жив з Варварою Криловою, але офіційно розлучився з нею лише у 50-ті роки. Молоді люди покохали один одного й Юлія Солнцева стала супутницею Олександра Довженка на все життя. Цього року Солнцева ще знялася у кількох стрічках: "Буря", "Джімі Хіггінс", "Очі, які бачили", у 1930 році в епізодичній ролі у фільмі "Земля", але в подальшому працювала лише як асистентка режисера чи авторка монтажу. Вона могла дозволити собі все, конфліктувала з Довженком, не погоджувалася з його творчими рішеннями чи ідеями. Зокрема, можна сказати, призначила на головну роль у стрічці "Щорс" Євгена Самойлова, який зіграв дуже добре, й саме цю кінострічку було відзначено Сталінською премією. Взагалі стосунки Довженка та Солнцевої - це історія не лише великого кохання, але і творчої співпраці, взаємної підтримки і розуміння. Адже український митець постійно перебував під невсипним оком спецслужб, з якими за деякими свідченнями співпрацювала і його коханка. Юлія Солнцева поступово стала музою і янголом-охоронцем визначного режисера, тридцять років завжди була поруч, рятувала у, здавалося б, катастрофічних ситуаціях. Навіть зараз мало що відомо про те, як вона знаходила спільну мову, впливала на високопосадовців НКВС. Є версія, що жінка була на гачку спецслужб, співпрацювала з ними, бо її батько належав свого часу до антирадянської організації. Але два факти з біографії Довженка нагадують сюжет детективного роману. Суворого 1933-го року вже було виписано ордер на арешт режисера. Та Олександр Петрович і Юлія Іполитівна саме тоді на певний час зникли з України, виїхавши до друзів у Грузію. Вони так і зробили. А в Кремлі фігуранта політичної справи Олександра Довженка прийняв сам генеральний секретар Йосип Сталін. Після цієї аудієнції всі звинувачення з режисера було знято. Чи були причетні Юлія Солнцева та друг Довженка голова Спілки письменників Олександр Фадєєв до того, що саме таке рішення ухвалив Сталін - запитання без відповіді, але, мабуть, вони замовили слівце за видатного українця. А влітку 1942 року Олександр Петрович потрапив в оточення на фронті. Зв'язку з ним не було. Юлія Іполитівна негайно домоглася зустрічі із Лаврентієм Берією, який наказав знайти й вивезти з оточення Довженка, і вже за кілька днів він був у Москві. Юлія Солнцева до кінця життя популяризувала творчість Довженка, опікувалася музеєм режисера у Сосниці, зняла кілька фільмів за сценаріями Олександра Петровича. І саме "Повість полум'яних літ", за сценарієм Довженка, отримала 1961 року приз міжнародного Каннського кінофестивалю за кращу режисуру - це було визнання таланту Олександра Довженка і його коханої Юлії Солнцевої.