12 лютого за новим церковним календарем вшановують пам'ять Іверської ікони Божої Матері, яку, за переказами, написав святий апостол і євангеліст Лука в дні земного життя Пресвятої Богородиці, пише unian.ua.
Образ легко впізнати серед інших - на щоці у Божої Матері, яка тримає Немовля Іісуса, можна побачити рану, з якої нібито тече кров. За переказами, святиню, яка в IX столітті зберігалася вдома в однієї вдови, пошкодили єретики-іконоборці. Вони увірвалися в дім християнки, і один з них списом вдарив по образу Божої Матері - і з ураженого місця потекла кров. Утім, образ все-таки був врятований - Іверська ікона Божої Матері потрапила на святий Афон.
Ікона вважається чудотворною, а тримати в домі її радять біля входу - аби захистити оселю від бід і неприємностей.
Іверській іконі Божої Матері моляться про позбавлення від хвороб і скорботи, просять утішити в бідах, уберегти від пожежі, дати гарний врожай, зцілити душевні рани, а також у разі важких обставин.
На вечерю цього дня прийнято готувати рибні страви. Згідно з повір'ями, в ніч з 11 на 12 лютого люди бачать віщі сни, які не можна нікому розповідати, щоб уникнути біди.
Також 12 лютого (25 лютого за старим стилем) - день святителя Олексія, митрополита Київського і всієї Русі, і святителя Мелетія, якого особливо шанують харків'яни.
Митрополит Київський і всієї Русі Олексій жив XIII-XIV століттях. Коли йому було 11 років, він побачив сон-знамення та після цього став відвідувати церковні служби. У 15 років став ченцем і був у подвижництві понад 20 років. Потім Олексій став намісником митрополита і був ним впродовж 12 років. У середині XIV століття вирушив до Константинополя - до Вселенського патріарха Калліста, де той поставив його митрополитом Київським.
Святитель Олексій відомий своїм даром чудотворення - якось він зцілив дружину татарського хана й отримав за це дари. Протягом усього життя митрополит опікувався паствою, запам'ятали його як благодійника, який збудував безліч храмів і монастирів. Після себе святитель залишив переписане вручну Євангеліє.
Святитель Мелетій (у миру - Михайло Леонтович) народився 1784 року, в селі під Полтавою.
Він навчався в семінарії та духовній академії, де був найкращим учнем. Після почав викладати. У 1820 році в Києво-Братському монастирі Михайло прийняв чернецтво під ім'ям Мелетій. Через кілька років він очолив Київську духовну академію, а трохи пізніше став єпископом. Єпископ Мелетій очолював Пермську, Іркутську єпархії, часто їздив по парафіях, а також заснував церкви на півночі Камчатки. Але коли його здоров'я погіршилося, Мелетія перевели в Харківську єпархію.
"Смирення - охоронний меч, з ним безпечно пройдеш землю, пекло і досягнеш неба", - так цитували єпископа сучасники. Відомо, що він був дуже скромною людиною і багато особистих коштів жертвував на благодійність і духовну освіту. Коли владика помер, то на його похорон збирали усім миром, оскільки, маючи великий казенний оклад і великі доходи з єпархії, він залишив після себе "всього-на-всього 350 рублів асигнаціями, 2 підзорних труби, два шматки оксамиту, книжки, та необхідну натільну білизну".
Поховали єпископа спочатку в Покровській церкві, а потім перенесли мощі до Благовіщенського собору Харкова, де вони перебувають і зараз. Біля мощей і після молитовного звернення до святителя не раз відбувалися чудеса зцілення хворих. Також, за переказами, 1942 року, під час Великої Вітчизняної війни, Мелетій являвся харків'янам, пророкуючи звільнення міста від німецько-фашистських загарбників.
