На початку весни у Боярському краєзнавчому музеї відкрилася тимчасова експозиція, присвячена 140-річчю від дня народження українського художника-авангардиста зі світовим ім'ям Олександра Костянтиновича Богомазова (14.03.1880 - 03.06.1930).
Художник Олександр Богомазов відомий як український "Пікассо". Світова спільнота визнала видатного майстра, що був одним із трьох засновників європейського кубофутуризму, яскравим представником українського й світового авангарду. У 1914 році саме в Боярці Олександр Богомазов написав трактат "Живопис та елементи", в якому теоретично обґрунтував пошуки художнього авангарду; того ж року став співорганізатором мистецького об'єднання "Кільце". Пройшов у своїй творчості декілька періодів, зокрема, кубофутуризм (1913-1917) та спектралізм. Критики відзначають, що богомазівський штрих набув найвищої майстерності - художнику вдавалося лише лінією передати вираз обличчя чи настрій героя.
У 1922 - 1930 роках - професор Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Та відразу після смерті ім'я та творчий доробок
О. Богомазова викреслили з історії радянської епохи, і лише в середині 1960-х років, під час «Хрущовської "відлиги", його ім'я та творчість були перевідкриті київськими мистецтвознавцями Дмитром Горбачовим, Леонідом Череватенком та іншими.
Міст
Втім, наша розповідь не про життєвий і творчий шлях талановитого художника-новатора, а про музейну експозицію і про те, чому саме в Боярці так трепетно зберігають пам'ять про Олександра Костянтиновича.
Ключовим експонатом експозиції є сучасне видання "Олександр Богомазов. Творча лабораторія", в якому надзвичайно детально і ґрунтовно висвітлюється самобутня творчість цього воістину унікального майстра живопису. Це - науковий каталог, виданий Національним художнім музеєм України у 2019 році.
Боярський пейзаж із будинком
Боярський ліс
Відтак книга цікава не лише для науковців та сучасних художників, а й всім, хто цікавиться історією Боярки - містом, із яким надзвичайно тісно пов'язана доля Олександра Богомазова. Ось лише декілька фактів на доказ цієї тези.
Можна без перебільшення стверджувати, що Боярка надихала Олександра Богомазова на творчість. Тут він створив цілий ряд своїх полотен, на яких відобразив місцеві мотиви: "Пейзаж. Боярка" (1914), "Ліс" (1915) і великий доробок ескізів для майбутніх картин…
Із 1908 по 1913 рік Олександр Богомазов працював у Боярці вчителем малювання у школі для глухонімих. А з липня 1918 року викладав графічне мистецтво у Будаївському училищі та, за сумісництвом, - у 7-річній трудовій школі. З 1 січня 1919 по 1922 рік - у Боярській залізничній трудовій школі № 12 (нині - Боярська ЗОШ № 2).
Та не лише професійні, а й знакові події з особистого життя митця були пов'язані з Бояркою.
У 1913 році саме у боярській Свято-Михайлівській церкві Олександр обвінчався із художницею Вандою Монастирською. Кажуть, що їй він присвятив свій трактат "Живопис та елементи". У ньому художник намагався дослідити питання, що має знати митець, аби передати свої відчуття так, аби ними перейнявся глядач. Як впливають на відчуття останнього властивості ліній та фарб. Український "Пікассо" не приховував, що саме Ванда була джерелом його натхнення та музою. Жінка ж на все життя залишилася вірною своєму Олександру та мистецтву.
Взагалі з передмістям Києва художника та його родину пов'язували найтепліші спогади. У Боярці - в дачному містечку початку ХХ ст. він із родиною впродовж 12 років винаймав одну й ту ж саму дачу у братів Петриченків. А ще у боярському храмі відомий художник хрестив свою 6-місячну доньку Ярославу, яка пізніше залишила про Боярку такі спогади:
"Рятуючи родину від голоду, батько змайстрував стільчик, прикріпив його собі на спину і так ніс мене, трирічну дівчинку, від Києва до Боярки". І далі: "Кожного літа ми виїздили до Боярки на дачу... Це були одні з найкращих часів у моєму житті. Ми грали в крикет, городки, козаків-розбійників. Тато завжди був у доброму гуморі, часто приєднувався до наших розваг… Зранку снідали. Тато брав складний стільчик, і ми вирушали на будівництво, яке велося на галявині посеред зрубаного лісу. Галявина була засипана свіжою тирсою, колоди ніби дзвеніли на сонці, смолисті, блискучі. Постаті робітників на кроквах здавалися величезними на фоні яскравого осіннього неба. В повітрі бринів високий звук пили".
Мабуть, саме на тій галявині і з'явився у Олександра Богомазова задум циклу картин на сюжет "Праця пилярів", над яким художник працював останні роки свого життя. Нині відомі такі роботи того циклу: "Правка пилок" (1927), "Пилярі" (1929) і "Тирсоноси" (1929-1930). Останній твір "Накат колоди" так і не був реалізований через смерть художника 1930 року - і цикл не було завершено. Та попри це, митець залишив величезний творчий доробок, що займає визначне місце в історії як українського, так і світового мистецтва.
Замість P.S. Що сьогодні стоїть за ім'ям О. Богомазова? Слава лідера українського авангарду, автора численних полотен, що експонуються в музеях і приватних колекціях Лондона, Нью-Йорка, Венеції, Цюріха, Токіо, Сан-Франциско, Загреба та інших міст. А ще не менша слава теоретика і педагога. Та в контексті нашої розповіді, хочу звернути увагу на ще один яскравий штрих його посмертного визнання. У 2008 році на Літературно-мистецькій стелі, що на території Боярського краєзнавчого музею, була встановлена меморіальна дошка Олександру Богомазову, великому митцю, серце якого полонила маленька Боярка.
За матеріалами, наданими Боярським краєзнавчим музеєм,
підготував Радислав Кокодзей, кореспондент журналу "Корисний Формат. Нове Передмістя"
