Пилип Орлик та Ганна Герцик – об’єднані величною мрією

today 28.06.2021 query_builder 09:27 remove_red_eye 170 bookmarks Історичні паралелі, Новини

Журнал Київщини "Корисний формат. Нове передмістя" - Олександр Дяченко, Катерина Осадча, ілюстрації з відкритих джерел

Молодий, з лоском вдягнений чоловік, поспіхом вийшов із королівського палацу. Усмішка прикрашала його вродливе обличчя. На таку щедрість короля навіть він не розраховував. Григір швидко сховав під плащ невеличкий мішечок, в якому знаходився коштовний діамант - дарунок самого Людовика ХV.

Таку коштовну річ треба було заслужити. І він заслужив. Саме Григір Орлик наприкінці літа 1733 року таємно доставив із Парижа до Варшави Станіслава Лещинського, якого французький двір пророкував на королівський трон у Польщі. Зрештою, 12 вересня Лещинського було вдруге проголошено королем Речі Посполитої.

Григір Орлик здобув слави найвидатнішого шпигуна ХVІІІ століття. Доля не раз усміхалася йому. Він став найуспішнішим серед дітей Пилипа Орлика та Ганни Герцик. І хоча Григорій був старшим хлопчиком у родині, йому судилося пережити багатьох своїх братів та сестер.

Бог подарував родині Орликів восьмеро дітей: троє хлопчиків та п'ятеро дівчаток. Однак шлюб Пилипа та Ганни був багатим не лише на нащадків. Ця історія кохання варта цілого роману, адже головні її герої знаходилися в самому епіцентрі історичних подій, доленосних для майбутнього та, власне, і сьогодення України.

Символічно, що знайомство Пилипа та Ганни відбулося в центрі козацької України - в місті Батурин. У січні 1698 року Пилип вперше прибув у гетьманську столицю на весільну церемонію свого приятеля Івана Обидовського - племінника гетьмана Івана Мазепи. Саме на весіллі він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ганною - донькою полтавського полковника Павла Герцика. Дівчина походила із заможної козацької старшини Герциків.

Батько знаний у Полтаві полковник, генеральний осавул Павло Герцик, мати - Ірина Яблонська. Ганнуся була найменшою дитиною у сім'ї, мала трьох старших братів.

Коли Ганна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, їй було лише 15 років. Пилипу на той час виповнилося 26. Ця лав сторі розгорталася майже за шекспірівським сценарієм, якщо зважати на юний вік закоханих та обопільне бажання якомога швидше побратися. Кохання з першого погляду за лічені місяці увінчалося шлюбом.

Та не коханням єдиним… Багато істориків вважають, що цей шлюб посприяв кар'єрі Орлика, адже Ганна принесла йому в посаг села на Стародубщині, Чернігівщині й Полтавщині. Це дозволило Пилипу водночас стати заможним "державцем".

Як відомо, родина Орлика не мала великих статків, хоча походив Пилип із шляхетського чеського роду. Народився він у Косуті, що у Віленському воєводстві (нині це Мінська область). Його батько Степан Орлик служив у війську монарха Речі Посполитої, загинув через рік після народження сина у битві під Хотином.

Мати Ірина Орлик походила з роду Малаховських, тому охрестила сина за православним обрядом, хоча батько й був католиком. Попри фінансові труднощі родини, Пилип отримав прекрасну освіту - закінчив єзуїтський колегіум у місті Вільно (нині Вільнюс), а згодом Києво-Могилянську колегію. Вже на початку 90-х років ХVІІ століття мати Пилипа продала свої маєтності у Білорусі та разом із сином приїхала до Києва.

Навчався Пилип на відмінно, мав ораторські здібності, потяг до поезії, жваво цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, італійською, турецькою та іншими мовами. Саме у студентські роки Орлик навчився віршувати.

У 1695 році Пилип опублікував латиномовний панегірик "Алцід Російський, тріумфальним лавром укоронований", присвячений військовим перемогам гетьмана Івана Мазепи під час війни європейської Священної Ліги, до якої входила й Московія, а отже і Лівобережна Гетьманщина, з Османською імперією.

Перша проба пера була гідно оцінена сучасниками й сприяла знайомству Орлика з багатьма представниками тогочасної української еліти. Його почали запрошувати до себе впливові козацькі старшини. Тож можна припустити, що поетичний дар зіграв не останню роль в особистому житті Пилипа, а відтак і посприяв його кар'єрному зростанню.

Невдовзі після одруження він залишив працю писаря в консисторії Київської митрополії й перейшов на службу до Генеральної військової канцелярії, що знаходилася в Батурині. Тут він спочатку зайняв посаду рядового канцеляриста, й невдовзі завдяки власним здібностям, зокрема, доброму володінню іноземними мовами став старшим канцеляристом, а потім - і керуючим справами головної адміністративної установи Української козацької держави.

Злі язики подейкували, що Орлик одружився з прагматичного розрахунку. Але подальше життя цієї пари, випробування долі, які вони здолали разом, засвідчили, що вони дотримались клятв, даних перед Богом під час вінчання.

Через рік після весілля на світ з'явилася їх перша донька - Анастасія. Другий син Григорій народився вже у Батурині (1702 р.), куди молоде подружжя переїхало із Полтави у 1699 році. Саме у гетьманській столиці промайнуть, певно, найщасливіші 10 років подружнього життя Орликів.

Тут на світ з'являться ще син Михайло та донька Варвара. У гетьманській столиці для своєї великої родини Пилип збудує власний маєток.

Успішно складалася й кар'єра Орлика. З 1702 року Пилип був не лише генеральним писарем, а й довіреною особою Івана Мазепи, він стає одразу і до скону палким прихильником незалежності України від Московії. Підтримувала політичні погляди чоловіка і Ганна.

Однак саме ці прагнення згодом назавжди змінять життя не лише родини Орликів.

Після виступу Мазепи проти Петра I у 1708 році та програної шведами й українцями Полтавської битви (1709 р.) Орлики були вимушені емігрувати, разом із Мазепою та козацькою старшиною.

І уже у вигнанні, у Бендерах (Молдова), після смерті Івана Мазепи, Пилипа буде обрано Гетьманом Війська Запорізького.

Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, османського султана і шведського короля.

Кандидатами на гетьманство були близький родич Мазепи Андрій Войнаровський, прилуцький полковник Дмитро Горленко та Пилип Орлик.

Люди авторитетні та знані, тому думки старшини та козацтва розділилися. Приміром, Карл ХІІ спочатку прихильніше ставився до Войнаровського, але потім підтримав Пилипа. Зрештою, булаву отримав саме Орлик.

Того ж дня на раді старшин за його ініціативою було ухвалено "Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького" - документ, що визначав права і обов'язки гетьмана, усіх членів Війська Запорозького та проголошував незалежність Малої Русі від Російського царства і Речі Посполитої. Згодом історики напишуть, що Конституція Пилипа Орлика за своїми демократичними принципами суспільного життя значно випереджала свій час і показала перший приклад моделі парламентської держави.

Разом із тим "Бендерська конституція" Пилипа Орлика задекларувала союз із Кримським ханством, із яким "для вічної дружби, братерства та нерозривного військового союзу" був укладений Кайрський договір. До речі, заручником-гарантом його дотримання став відправлений до Бахчисараю син Пилипа Орлика - 9-літній Григорій.

У кінці січня 1711 року на Слобожанщину виступило татарське військо, за підтримки кількох сотень запорожців, і захопило містечка Водолаги, Мерефу, Таранівку та Новосергіївську фортецю. А 12 лютого з Бендер на Правобережжя розпочався похід запорожців під командою Костя Гордієнка, поляків із числа прихильників короля Станіслава Лещинського на чолі з колишнім київським воєводою Юзефом Потоцьким, буджацьких татар та невеликої кількості шведів. Вони змогли зайняти Немирів, Брацлав і Вінницю, виграли битву під Лисянкою на Черкащині. На бік Орлика перейшли кілька полкових міст, чому сприяли багаточисельні універсали гетьмана "до войовничого малоросійського народу". Але через відсутність артилерії головні цитаделі московських військ на Гетьманщині взяти не вдалось.

Після безуспішної облоги Білої Церкви, в кінці березня татари повернули на південь, українсько-польське військо відступило до Фастова, де його залишили підрозділи Потоцького, що рушили на Полісся, і тому Орлик із рештками своєї армії був вимушений повернутися до Бендер.

Цей похід Орлика мав для нього катастрофічні наслідки - майже знищене татарами під час відступу Правобережжя і, власне, участь запорожців у татарському поході на Лівобережжя

звели нанівець усі його зусилля підняти на Гетьманщині антимосковське повстання.

Тож родині Орликів довелося поспіхом виїжджати до Швеції, де сім'я проживе шість наступних років, докладаючи чимало дипломатичних зусиль для організації антимосковської коаліції і для пошуку підтримки у відновленні державності Гетьманщини.

Вже в еміграції Ганна народила сина Якова, котрий був хрещеником шведського короля Карла XII, а також дочок Марту, Марину та Катерину.

Та удари долі, тогочасні епідемії, відсутність належного лікування ще зовсім маленькою забрали дочку Катерину, яка прожила близько року, Яків помер у 12, Михайло - у 18 років.

Саме Ганна Павлівна у вигнанні взяла на себе головну відповідальності за дітей, поки Пилип їздив по всій Європі в пошуках міжнародної підтримки для звільнення України та об'єднання двох її частин. Дружина завжди була для гетьмана справжнім тилом і в Османській імперії, і в Швеції, і в Німеччині. Певний час їй навіть довелося переховуватися з дітьми від переслідувань московських шпигунів у монастирі, у Вроцлаві.

На жаль, вона до кінця свого життя так і не повернулася в Україну.

26 травня 1742 року в Яссах у віці 69 років помер Пилип Орлик, обраний Гетьманом Війська Запорозького в умовах еміграції, автор першої Конституції.

Понад 25 років він намагався відстоювати ідею об'єднання і проголошення незалежності Української козацької держави, яка, на жаль, на той час не знайшла підтримки ні в Гетьманщині, ні в європейських державах.

Ганна залишилася одна. Вона вела листування з німецькими князями, польськими магнатами та шведськими королями, намагаючись допомагати у справах спочатку чоловікові, згодом синові Григору, який був відомим дипломатом при дворі французького короля Людовика ХV, польовим маршалом Франції, але завжди боровся за здобуття свободи "козацькою нацією".

У 1747 році шведський король Фредерік І призначив Ганні Орлик невелику пенсію.

Свого коханого чоловіка жінка пережила на 10 років, але й нині достеменно не відомо, де покоїться прах дружини творця першої Конституції.

На жаль, відшукати жодного портрета Ганни Павлівни теж не вдалося. З цього приводу журналісти редакції зверталися до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, до Національного заповідника "Гетьманська столиця", до Музею гетьманства. Звідусіль отримали майже однакову відповідь: "Портрета Г. Герцик до сьогодні не збереглося". Та збереглася пам'ять про величну жінку, яка зробила свій значний внесок для становлення Незалежної Української Держави.

Журнал Київщини "Корисний формат. Нове передмістя" - Олександр Дяченко, Катерина Осадча, ілюстрації з відкритих джерел

92 запитів за 0,240