Святий імператор Костянтин (306-337), що отримав від Церкви іменування рівноапостольний, а у всесвітній історії називається Великим, був сином цезаря Констанція Хлора (305-306), який правив країнами Галлією і Британією. Величезна Римська імперія була в той час розділена на Західну і Східну, на чолі яких знаходилися два самостійних імператори, що мали співправителів, одним з яких у Західній половині і був батько імператора Костянтина, пише сайт Ближче до Бога.
Свята цариця Олена, мати імператора Костянтина, була християнкою, тому сина виховувала у повазі до християнської релігії. Після смерті батька в 306 році Костянтин був проголошений імператором військами Галлії та Британії. Насамперед важливим було те, щоб імператора було проголошено в підвладних йому країнах які сповідували християнську віру. Прихильник язичництва Максиміан Галерій на Сході і жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Костянтина і думали, як його вбити, але Костянтин попередив їх - і, за допомогою Божою, розбив всіх своїх супротивників.
Він молив Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро боротися - і Господь явив йому на небі сяюче знамення хреста з написом «Цим перемагай». Зробившись повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Костянтин видав у 313 році Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли став царем як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.
Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, колишній центр язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, в місто Візантію, яка і була перейменована в Константинополь. Костянтин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він всіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників – християн, будував церкви, піклувався про духовенство. Глибоко шануючи Христа.
Господній імператор бажав знайти і Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Господь наш Ісус Христос. Заради цієї мети він направив до Єрусалиму свою матір святу царицю Олену, давши їй великі повноваження і матеріальні засоби. Разом із Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Олена приступила до пошуків - і промислом Божим Животворящий Хрест був чудесним чином знайдений в 326 році. (На честь набуття Хреста Господнього християни 14 вересня віздначають Воздвиження).
Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані з земним життям Господа і Його Пречистої Матері, від всяких слідів язичництва, звеліла спорудити в цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Костянтин повелів спорудити чудовий храм на славу Воскресіння Христового. Свята Олена віддала Животворящий Хрест на зберігання Патріарху, частину ж Хреста взяла з собою для вручення імператору.
Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню і влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислуговувала, свята цариця Олена повернулася до Константинополя, де незабаром померла в 327 році. За свої великі заслуги перед Церквою і праці з набуття Животворящого Хреста цариця Олена іменується рівноапостольною.
Мирне співіснування християнської Церкви було порушено виниклими всередині Церкви настроями і розбратами від виникаючих єресей. За велінням імператора у 325 році був скликаний Перший Вселенський Собор в місті Нікеї. 318 єпископів стали його учасниками, серед яких святитель Миколай Мирликійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена і складений Символ віри, в який був внесений термін «Єдиносущний Отцю», назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про божественність Ісуса Христа, прийняв людську природу для спокутування всього людського роду.
Можна дивуватися глибокій церковній свідомості і почуттю святого Костянтина, який придумав термін «Єдиносущний», він запропонував внести це визначення в Символ віри. Після Нікейського Собору рівноапостольний Костянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв святе хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер святий Костянтин в день П’ятидесятниці в 337 році і був похований в церкві святих Апостолів, в заздалегідь приготовленій ним гробниці.
