Серця трьох. ММК – Михайло, Марія, Катерина!

today 03.10.2021 query_builder 14:59 remove_red_eye 87 bookmarks Історичні паралелі, Новини

Приємний аромат кави заполонив невеличку кімнатку. Він навіть на якусь мить витіснив із приміщення всі сумні роздуми та повернув у споминах до прогулянок ошатними київськими вуличками та спільних відвідин кондитерської "Самидені", коли вони були ще втрьох.

Марія Сильвестрівна неквапливо взяла чашечку кави та перевела свій погляд до вікна. Це була вже третя осінь, як вона залишилася одна. Та ще тліла надія, що ось-ось повернеться Катруся - її втіха, її майбутнє, її єдина донечка.

Та літня ніч назавжди викарбувалася у пам'яті. Цей жахливий спомин мучив її, лишав життєвих сил та спокою.

У ніч із 10 на 11 липня 1938 року Катерину Грушевську за доносом агента НКВД, колишнього викладача Ніжинського інституту народної освіти, забрали із батьківського дому у Києві (на Паньківській). "Забрали її в літній сукні, навіть без пальто!, - подумки бідкалася жінка. І далі думки самі починали роїтися в голові. - За що? Ті звинувачення у контрреволюційній діяльності були просто безглуздими". Скільки листів вона вже написала в усі інстанції, наполягаючи на перегляді вироку?! Але все було марним... Безсилля… І лише приємний аромат кави злегка бадьорить…

Вона зробила ще ковток. І залишила чашку в кімнаті. А сама відкрила двері на балкон та пильно почала вдивлятися в далечінь. Єдина доріжка, що вела до їхнього будинку, стала для неї символом надії. Вона годинами сиділа на балконі, видивляючись свою Катрусю. І в ці години її полонили спогади. О, скільки їх було! Яскравих, теплих, сповнених любові!

"Мій світе затишний, моя утіхо мила.."

То була незабутня весна 1896 року. Вона вже мала улюблену роботу - працювала вчителькою Першої міської жіночої школи ім. королеви Ядвіги. Мешкала в одному з найкрасивіших міст Європи - у вишуканому Львові. На душі було легко та радісно…

Усе її єство ніби жило передчуттям доленосної події. Потайки вона мріяла про неї, та застережливо боялась відкритися навіть найріднішим. Її серце полонило кохання…І яке щастя - воно виявилося взаємним. Той аркуш паперу назавжди змінив її життя, наповнив його новим змістом, зробив щасливою…

23 березня 1896 року Михайло Грушевський написав до Марії Вояківської лист-освідчення: "Думаю, що для Вас не тайна моя симпатія до Вашої особи... Але ми так недавно знаємося, що - припускаю - моя звичайна насьмішкувата і скептична покривка могла затулити не в однім мій дійсний характер; прошу вірити, що здатний я до глибокого і тривкого почуття, а люде, що близше знають мене, потвердили б, що маю вдачу добродушну і вирозумілу.

Шукаю товариша щирого, розумного і доброго, співробітника в праці громадській, аби жити з ним душею в душу, а хто шукатиме в мені того ж... сподіюся, що не помилиться".

Не раз притуляла до серця цього листа Марія, згадуючи їх першу зустріч. Правду про неї знала лише вона. І навіть найприскіпливіші біографи життя родини Грушевських не змогли знайти жодної згадки про неї.

Михайло одразу справив на Марію враження. Новопризначений професор першої кафедри української історії у Львові, вихованець Університету Святого Володимира був непересічною особистістю. І це було помітно з перших хвилин знайомства. Певно, тільки такий чоловік міг одразу розгледіти в Марії-Іванні красу її душі та оцінити гостроту розуму.

Марія не просто розуміла його. Вона надихала…

Мій світе затишний,

моя утіхо мила,

Яку в собі ти радість принесла!

Блаженна сила та,

що на широкім світі

Докупи нас звела...

Ці вірші Михайло Грушевський присвятив своїй майбутній дружині Марії, за місяць до їх весілля.

26 травня 1896 року у греко-католицькій церкві Святого Миколая в Скалі-над-Збручем отець Олександр Левицький, який був опікуном нареченої, здійснив обряд вінчання.

Того дня Марія стала Грушевською, ба більше - пані професоровою, гранд-дамою львівського українського товариства.

Михайло Павлик, сповіщаючи Людмилі Драгомановій свіжу львівську новину, писав: "Тут Грушевський жениться: бере собі смирну дівчину, учительку, сироту, добру мою знакому і радикалку - Вояківську, - що дуже гарно з єго боку".

Грушевський не помилився у виборі, бо Марія стала йому другом, якого він шукав, вона була утіхою, за яку дякував Всевишньому.

Попри статус заміжньої жінки, Марія залишилася активною учасницею феміністичного руху в Україні. Ідеї жіночої емансипації перебували в центрі уваги всіх товариств, з якими вона співпрацювала протягом десятиліть.

У шлюбі вона реалізувала себе як талановита перекладачка та оглядачка. Для прикладу, на сторінках "Записок Наукового товариства імені Шевченка" було надруковано більше 40 рецензій та бібліографічних заміток Марії.

У "Літературно-науковому віснику" світ побачила ціла низка її перекладів українською мовою творів Й.В. Гете, А. Доде, Е. Золя, Г. Ібсена, Гі де Мопассана, І. Тургенєва, А. Чехова, А. Шніцлера.

Та щонайбільше часу Марія присвячувала своєму любому чоловіку, допомагаючи йому в усьому, зокрема, у нелегкій редакторській діяльності.

Любові стало більше

Від дня вінчання Марія вже не уявляла свого життя без Михайла. А за чотири роки в її світі любові стало ще більше.

Уже осінь наближалася до зими, але її холоду вона не відчувала. Всю її зігрівала материнська любов. Звістку про те, що вагітна, не розповіла навіть найближчим родичам. Так довго вона чекала на неї, що вирішила зберегти лише для найрідніших.

Катруся (так назвали свою єдину дитину Грушевські) з'явилася на світ 21 червня 1900 року.

Вона - дитина нового століття - цілком відповідала цьому "званню" і в дорослому житті - прогресивна, розумна, волелюбна.

"Найдорожча Кулюнечка" - так трепетно звали її батьки, які вклали в єдину дитину всі свої знання та любов.

Катеринка була хворобливою дитиною, тому освіту здобувала вдома. Вчилася Катруся легко. Вже в чотири роки читала слова, які батьки викладали із кубиків. Символічно, що одним із перших було слово "море". Його дівчинка вперше побачила ще в однорічному віці, коли разом із батьками відвідала Крим. А скільки ще було спільних подорожей! Венеція, Рим, Неаполь, Флоренція… І всюди вони були втрьох!

Марія Сильвестрівна навіть вигадала своєрідну монограму: "ММК" - Михайло, Марія, Катерина! Так підписувалися всі їхні листи аж до тієї години, доки вони залишалися разом…

"Моїй Дружині"

Кажуть, любов - то велика сила, що здатна долати перепони, створювати величне, змінювати світ.

І певною мірою Грушевським це вдалося. Вони разом здолали безліч випробувань, пережили буремні роки Першої світової, тріумф УНР, міграцію та життя під пильним поглядом НКВС у Радянському Союзі.

У минулому - легкі спогади про відвідини театру, експозицій, подорожі та вишукані подарунки - це все було ніби в іншому житті. Натомість, що залишилося?

Марія Сильвестрівна обвела очима тиху кімнату. І зупинила погляд на книжках. Залишилися праці її чоловіка, доньки, власне, її. Щось сакральне було в тому.

Перший том "Історії України-Руси" Михайло Грушевський присвятив саме їй. Лаконічна та зворушлива посвята: "Моїй Дружині" викарбувана на віки. Ця десятитомна монографія - праця всього життя її коханого чоловіка. Фундаментальне дослідження історії держави, яку він разом із однодумцями створив у листопаді 1917 року. Україні бути! Вона має славне минуле, тож і майбутнє її буде славним!

Вона розуміла, що на неї споглядають не прості книжки. Вони матимуть доленосне значення, бо надихатимуть прийдешні покоління. Грушевський зробив неможливе. Він зберіг історію цілої нації. Він не просто вивчав її, він її творив.

Це була велична місія. І він її виконав… І поруч завжди була вона - скромна, мудра, талановита. Найближча соратниця та помічниця. І тільки одній людині вона поступилася цією місією - їхній Катрусі. Від матері вона перейняла любов до іноземних мов, від батька - аналітичне мислення, яке їй так потім знадобилося в науковій роботі.

Як пишався Михайло роботами доньки. Головною науковою працею Катерини стали "Українські народні думи". Дослідниця вперше систематизувала за сюжетами та глибоко проаналізувала цей жанр українського народного епосу. Катерина задумала присвяти цій темі шість томів. Не судилося…

Пізніше саме ці дослідження як "сочинения ярко националистического характера" комітетчики вплетуть у її справу. Та хіба здогадуватимуться вони, що й через десятиліття працю Катерини Грушевської назвуть найгрунтовнішою серед усіх видань українського епосу.

У своєму останньому слові на суді Катерина просила лише про одне - зберегти архів батька. І цю настанову доньки Марія Сильвестрівна свято виконувала. Кабінет Михайла Сергійовича вона зберегла як заповідник, нічого не змінюючи в ньому за весь час. Тут жила її найдорожча пам'ять про ті часи, коли вони були ще разом…

Букетик мальв

Михайло помер після операції у 1934, за чотири роки до арешту їхньої Катрусі. Смерть позбавила його життя, життя в тривожних муках очікування…

Тепер вона мусила очікувати за двох…

Невеличкий балкончик у флігелі на Паньківській став її улюбленим місцем, на якому вона проводила години, дні, роки... Тут вона чекала, згадувала, сподівалася…

Осінній вітерець приніс до неї аромат кави. То в кімнату увійшла Ольга, дружина Олександра, брата Михайла.

Вона неквапливо розливала улюблений напій у чашечки. Марія відвела свій погляд від дороги, що вела до будинку, та залишила балкон. Перейшла до кімнати. Тут на неї вже чекали Ольга та… кава.

Олександра, як і Катерину, теж заарештували. У жовтні 1939 року його засудили до п'яти років заслання…

У такі хвилини спільного "кавування" кожна з жінок голосно мовчала про своє горе…Чашка Марії Сильвестрівни гучно торкнулася блюдця. Рука потягнулася вперед та зачепила крихкий букетик мальв. Квіти за декілька днів до арешту їй подарувала Катруся. І всі ці роки вона зберігала їх. Та разом із квітами в'янула і її надія…

Досі достеменно не відомо, де поховані Катерина та Олександр Грушевські. Її - доньку талановитого історика, громадського діяча, творця Української Держави відправили в Магаданську область, в один із найсуворіших жіночих таборів "Тиха смерть". Олександра - брата Михайла Грушевського і теж історика засудили до заслання в табори Казахстану. За неточними даними обоє померли у 1943 році.

Про смерть доньки Марії Сильвестрівні так ніхто і не повідомив. Довгих десять років вона чатувала на балкончику флігеля свою Кулюнечку, допоки билося серце матері…

Замість P.S. В одному із листів, адресованих Марії Грушевській, її подруга - співачка Соломія Крушельницька писала: "Я не забула за Тебе і не забуду ніколи, бо щось ми ся здає, що Тебе варто любити за Твою працю і за добре серце, котре на лиці у Тебе вичитати можна". Не забудемо і ми…

Журнал Київщини "Корисний формат. Нове передмістя", Катерина Осадча

92 запитів за 0,217