Улюблена зимова розвага містян наприкінці ХІХ століття. Що змінилося?

today 05.02.2021 query_builder 20:43 remove_red_eye 255 bookmarks Історичні паралелі, Новини

Кадр із фільму "Срібні ковзани"

А чи знаєте ви, шановні читачі, що на території нинішньої України ковзани використовували ще до Різдва Христового. Адже найдревніші нарти (ковзани), яким більше 3200 років, знайдені поблизу Одеси, на березі Південного Бугу у 1967 році та зберігаються у місцевому археологічному музеї. Це кістяні ковзани, приблизно 38-39-ого розмірів, і, ймовірно, вони належали кіммерійцям – кочовому племені, яке жило в Північному Причорномор’ї. Зрозуміло, що тоді вони призначалися для пересування по льоду, а не катання чи розваг.

Звісно, що перші ковзани дуже відрізнялися від сучасних. Один бік кістки вигладжували, передню частину формували на кшталт дзьоба, а задню підрізали вертикально. Частина зі знайдених кістяних ковзанів має просвердлені отвори, в які вкладали ремінці, щоб закріпити ковзани на стопі. Щоб рухатися, використовували загострені палиці джоґан або джигало, типу лижних, якими відштовхувалися від льоду. З часом у кістку чи дерево почали вставляти металеві полозки, згодом вони стали суцільнометалевими з вузьким довгим полозком від 40 до 50 см, щільно приклепаним до носка та п’ятки шкіряного черевика.

У Києві та у курортних селах навколо столиці катання на ковзанах стало найпопулярнішою зимовою розвагою ще наприкінці ХІХ століття.

Кадр із фільму "Срібні ковзани"

Новаторами у виробництві ковзанів були голландці. Вони почали виготовляти з металу тонкі леза з закругленою передньою частиною, а зверху під стопу прикріплювали дерев’яну дощечку. Цар Петро І, перебуваючи у Голландії, катався саме на таких ковзанах, після чого вирішив завезти їх в імперію.

Дехто вважає, що саме він першим додумався стаціонарно закріпити дощечку-підставку з металевими лезами до підошви взуття, щоб кожного разу не в’язати мотузки.

Але винахідливий люд використовував прототипи сучасних ковзанів набагато раніше за Петра Олексійовича, для роботи, пересування по льоду. А цар можна сказати примусово поставив на ковзани чиновників та дворян. Й досить швидко вони стали популярними у вищих прошарків суспільства. Хоча до Києва любов до нового виду розваг дісталася набагато пізніше.

У Європі в середині ХІХ століття зароджується фігурне катання – звучить музика, пари елегантно, красиво танцюють на ковзанах, це видовищно і корисно для здоров’я й, що дуже важливо, модно.

Джексон Гейнз, дж. вікіпедія

А ще саме тоді по європейських країнах гастролював американський фігурист Джексон Хейнз. Він показував публіці, що куди цікавіше дивитися не на ковзанярів, а на складні фігури з обертаннями, присіданнями і стрибками на льоду. Особливо, якщо вони виконуються під музику. Більшість дослідників переконана, що саме він, а не російський цар, жорстко прикріпив полози до черевиків заради безпеки під час виконання своїх складних елементів на льоду.

Досить швидко мода на катання на ковзанах докотилася до столиці Південного краю. У Києві хтось робить ковзани самотужки, а багатий люд замовляє закордонні. Мабуть, тяга до імпорту у нас у крові. З’являються у місті й перші магазини, де можна придбати ковзани. Приміром, магазин зброї Бориса Віннера на Хрещатику, 41 торгує рушницями, порохом, а заодно й ковзанами та лижами американського і німецького виробництва.

Сприяв новому захопленню й клімат. Адже гарний лід стояв на річках та озерах від пізньої осені до ранньої весни, а для катання тоді, наприкінці ХІХ століття, використовували лише природні водойми. Наприклад, у січні 1889 року температура трималася на рівні 22 градусів морозу. Лютий був трохи теплішим, але лід залишався досить товстим.

У той період деякі кияни дозволяли собі взимку виїжджати на приміські дачі, де вдень відпочивали на природі, катаючись на ковзанах на найближчій водоймі, а вечорами читали, дискутували біля каміну під тріскотіння багаття.

Приблизно з 1889 року в Києві почали заробляти на любові киян до ковзанів. Підприємливі бізнесмени заливали штучні льодові ковзанки, взявши певні ділянки в оренду у міської влади. Вони мали право продавати вхідні квитки, віддавати площі у суборенду під розміщення торговельних точок із гарячими напоями. З’явився прокат ковзанів як окремий вид бізнесу.

На межі ХІХ та ХХ століть ковзани стали настільки популярні, що ковзанки заливали і в місті, й на околицях, які народ облаштовував самостійно. У центральній частині Києва на ковзанки перетворювалися озера та заливалися штучні, де тільки дозволяла місцева влада.

Юсуповський сад. Дж. Вікіпедія

Письменник Костянтин Паустовський, який тоді мешкав на Лук’янівці, так описував місце зимових розваг для дітвори між вулицями Львівською та Глибочицькою: “Вікна виходили на вирубаний сад. У ньому залишилося всього два-три дерева. Взимку в цьому саду влаштовували каток… Каток був дешевий, для хлопчиків з Львівської вулиці. На ньому не було навіть оркестру, а грав грамофон із величезною бузкового кольору трубою. Дикий провулок був дійсно диким. Він нікуди не вів. Він губився в пустирях, завалених снігом і купами сажі…”

Студенти і гімназисти обирали для катання внутрішній двір Першої київської гімназії.

Багаті кияни виписували піруети під вальси Штрауса. Один із найвідоміших льодових майданчиків розташовувався на місці сучасної площі Івана Франка. До кінця XIX століття тут знаходився маєток професора медицини Київського університету Фрідріха Мерінга. Щоліта місце приваблювало гостей затишним садом зі ставком і купальнею, а взимку досить велика водойма замерзала, утворюючи природну ковзанку. Мине зовсім мало часу й постануть тут величні споруди Владислава Городецького, Георгія Шлейфера, Едуарда Брадтмана. А поки пані демонстрували тут свої наряди, адже в модних, в більшості своїй іноземних журналах костюмам для катання на ковзанах присвячували окремі розділи. Для розваги відпочиваючих грав міський оркестр, гостям подавали десерти та ігристі вина.

Коли Мерінг продав садибу, улюбленим місцем катання стала Михайлівська площа, де заливали штучну ковзанку.

Й, звісно ж, не можна обійти увагою кафе-каштан “Шато-де-Флер”, який займав частину колишнього Царського саду. Влітку тут ресторан, літній театр і пивний бар, а кияни гуляють навколо штучно створеного озера. Взимку воно перетворювалося на ковзанку, де каталися на ковзанах під звуки оркестру. Вхід до парку розваг був платний, але у вихідні та святкові дні вартість квитка була нижчою: у будні – 40 копійок, у вихідні – лише 7 коп. Усі інші послуги – за додаткову плату.

Каток у Києві. Дж. kyivpastfuture

Тут теж можна було взяти ковзани в оренду, в буфеті на березі перекусити під звуки музики, випити гарячого чаю чи пуншу.

Нині на цьому місці стадіон “Динамо”. Він був побудований в 1933 році. За радянських часів його теж заливали льодом під катання на ковзанах та гри в хокей.

Підготував Олександр Дяченко

92 запитів за 0,217