Екслюзивне інтерв'ю журналу Київщини "Корисний формат". Нове передмістя"
Лаконічна довідка
• Народилася 7 серпня в м. Бровари, на Київщині.
• Нині очільниця Вишгородського історико-культурного заповідника.
• Володарка титулу "Міс Україна-1995".
• Удостоєна Ордена Святого Станіслава, Ордена Святої Праведної Анни, Медалі достоїнства президента Республіки Палестина за реалізацію міжнародного проєкту "Серце миру", володарка титулу "Жінка ІІІ тисячоліття" та багатьох інших, кандидат наук.
• Випускниця Київського державного вищого музичного училища імені Р. Глієра, Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової, аспірантури Дипломатичної Академії України при МЗС України.
.
1. Ви досягли успіху в різних сферах життя. Яка нагорода для Вас найбільш значима?
- Нагорода - це завжди поштовх, вияв поваги до твоєї роботи. Певною мірою визнання додає сил та наснаги йти далі обраним шляхом. Однак, переконана, що важливі досягнення ще попереду. Коли Вишгородський історико-культурний заповідник представить проєкти відтворення своєї значущої історичної спадщини, і, зокрема за мого сприяння, українські традиції різних регіонів України будуть представлені в національному переліку нематеріальної культурної спадщини або внесені вже в репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, тоді зможу сказати, що життя прожите недаремно. А поки попереду велика робота, і не лише наукова, дослідницька, а й комунікативна. А це часом значно складніше, ніж займатися науковою справою. Сфера культури є дотаційною на всіх рівнях, тому в ній домінує політична складова. Звісно, на підтримку історико-культурної спадщини не виділяється багато фінансів, і часом складно мотивувати людей працювати на громадських засадах. Але мені приємно, що є однодумці, члени моєї команди, які поділяють мої погляди і ми об'єднані спільною метою. Тому вірю, що найближчим часом зможу представити цікаві, унікальні, особливі програми і проєкти.
.
2. Чи можете назвати наукову роботу справою життя?
- Певно, що це моє покликання: вивчення і популяризація історико-культурного надбання Київщини, та навіть більше - всієї України. Моя кандидатська дисертація присвячена популяризації історико-культурного надбання на міжнародному рівні, по лінії ЮНЕСКО. Нещодавно, з 5 по 8 серпня, було здійснено етнографічну дослідницьку експедицію "Чорнобиль: перервана традиція".
У ній взяли участь етнографи, науковці. І в майбутньому я хотіла б розробляти цю тему - показати етнодраму, етнокатастрофу, а головне - зберегти культурне надбання цієї території. Лише в такий спосіб можна не втратити, а відродити великий етнокультурний пласт, яким славиться територія Полісся. У деяких селах Чорнобильського ареалу живуть новосели. Таких людей нині, згідно з даними Пенсійного фонду, нараховано 115, і спілкування з ними, можливо, запис їхніх спогадів, розповідей про те, як було, і, власне, чи несуть вони ті традиції і кому вони їх передають, є також дуже важливою місією. Тому я хотіла б зараз присвятити свій час розробці цієї тематики, тим більше, що Чорнобиль територіально дотичний до Вишгородського району. Тому у найближчій перспективі планую втілити низку цікавих програм національного рівня.
.
3. Чим Вишгородський заповідник привабливий для туристів, якими історичними перлинами він славиться?
- У 30-х роках ХХ століття на землях сучасного Вишгорода і Вишгородського району діяла археологічна експедиція під головуванням двох відомих науковців Теодосія Мовчанівського і Федора Козубовського. У результаті цих досліджень, враховуючи відкриті унікальні надбання та історико-культурні пам'ятки, навіть у ті буремні роки ці землі були визнані заповідними. І на їх освоєння - житлове чи навіть сільськогосподарське - було накладено мораторій. Водночас територія Вишгородщини досліджена лише на 10%. Ця земля ховає велику кількість таємниць.
Тож, головні відкриття ще попереду. Відтак сучасний заповідник, який був створений Указом Президента ще у 1994 році, є унікальним комплексом пам'яток і двох установ. Він об'єднує Музей давньоруського гончарства, на території якого знаходиться давньоруський горн ХІ ст. - першої третини ХІІІ ст., Історичний музей, а також заповідну територію - йдеться про Городище літописного міста Вишгорода ІХ-ХІІІ століть. Чим же знаний був Вишгород тих часів? Це була резиденція давньоруських князів, а також княгині Ольги.
У Вишгороді поховано перших православних страстотерпців Бориса і Гліба, які є символами міста і зображені на його гербі.
Вишгородський історико-культурний заповідник пропонує велику кількість різноманітних майстер-класів, які популяризують культуру України та її традиції. Зокрема, у нас проходить майстер-клас із роботи на гончарному колі та ліплення з глини. У давньоруському Вишгороді існував великий "промисловий квартал" гончарів, тут знаходилося 250-300 горнів-печей, у яких виготовлялася велика кількість гончарної керамічної продукції.
Це пояснюється тим, що на своїй території Вишгород має великі поклади глини. Крім того, поруч знаходиться велика водна артерія - річка Дніпро, тож гончарну продукцію на плотах можна було спокійно перевозити до тогочасного першого торговельного осередку - сучасного Подолу на території Києва. За тих часів у Вишгороді також були розвинені бортництво (видобуток меду) та ткацтво.
На базі Вишгородського заповідника спільно з Інститутом археології НАН України створено археологічну експедицію. Для нас це співробітництво є дуже знаковим і почесним. Щорічно ми досліджуємо ту чи іншу ділянку Вишгорода і поповнюємо фонди нашого заповідника. Під час опрацювання цих матеріалів створюється та чи інша гіпотеза. Мені приємно, що у Вишгородському історико-культурному заповіднику завідуючим відділу археології є кандидат історичних наук, провідний співробітник Інституту археології НАН України Дмитро Бібіков, який і цього року очолив Вишгородську археологічну експедицію, і вона наразі добігає кінця. Уже віднайдено цікаві матеріали, які, сподіваюся, займуть належне місце в новітній експозиції "Давній Вишгород", яку ми у травні 2021 року презентували в історичному музеї заповідника.
.
4. А які новітні проєкти вдалося впровадити?
- Наша установа у 2019 році першою на території Київської області за підтримки Українського культурного фонду втілила державний проєкт "Історико-культурна спадщина Вишгородщини: QR-кодування, моніторинг, апробація і популяризація". На території району було промарковано 22 пам'ятки історії, архітектури, археології та мистецтва.
На цих місцях було встановлено двомовні інформаційні таблички з QR-кодом, які містять коротку історичну довідку про ту чи іншу пам'ятку, а завдячуючи QR-коду, можна перейти на розгорнуту об'ємну статтю про цю пам'ятку з фото та відео. На сайті Вишгородського історико-культурного заповідника є цілий підрозділ "Історико-культурна спадщина Вишгородщини", і цю всю інформацію, яку складали науковці, розміщено на порталі. Тому ми йдемо в ногу з часом, і цей грантовий проєкт підняв імідж нашої установи і дав нашим відвідувачам можливість доторкнутися до реальної живої історії.
Другий проєкт теж відбувся за підтримки Українського культурного фонду та об'єднав три області - Київську, Житомирську і Рівненську. Досліджувалася дуже цікава тема: "Бортництво Полісся" у розрізі архаїчної традиції. Добре відомо, що перший рамковий вулик для бджіл, розробка якого дала великий поштовх бджільництву, виник у 1841 році, і його розробив український учений, відомий бджоляр Прокопович. Це стало революційним кроком у бджолярстві. Адже до цього винаходу мед тисячоліттями добували з дупел сухих дерев або, вже пізніше, з адаптованих колод, які так само розміщувалися на стовбурах дерев чи на землі. Вишгород якраз і являв собою такий осередок і центр розвитку бортницької справи.
Тому наш заповідник став ініціатором втілення такої масштабної програми. Завдячуючи цьому проєкту, ми дослідили і знайшли деякі поодинокі локальні осередки бортництва на Київщині, зокрема на території колишнього Іванківського району, де збереглися колодні бортні виробництва.
Заповідник створив номінаційне досьє і подав на розгляд експертної ради Міністерства культури та інформаційної політики для того, щоб бортництво Київської області найближчим часом було внесено до Національного реєстру нематеріальної культурної спадщини України. У нас представлена невеличка, але дуже якісна експозиція "Від бортництва до бджільництва Київського Полісся", що презентує 12 бортей і всі типи сучасних та стародавніх вуликів. Більше того, у нас створена Школа юного бджоляра, завдяки їй дітки знайомляться з такою космічною комахою, якою є бджола, та з корисними властивостями меду.
Її юні відвідувачі можуть взяти участь у майстер-класі з виготовлення свічок із бджолиного воску.
.
5. На Вашу думку, який найдієвіший спосіб зацікавити дитину історією рідного краю?
- Точно скажу, що не лише уроками патріотизму, від яких віє архаїкою радянських часів. Та й навчити патріотизму, мабуть, неможливо. Тому розповіді без гучних гасел, які часто є неприйнятними для молоді, практичні уроки, майстер-класи щонайкраще привчають дітей цінувати те унікальне надбання, яке залишилося їм від предків. Варто залучати дітей до краєзнавчої роботи, щоб вони знали головні особливості свого міста чи села, традиції рідної землі, про які говорили б з гордістю. Адже саме ці традиції і є символікою і своєрідною візитівкою того чи іншого краю.
6Ваше бачення перспектив розвитку туристичної галузі Київщини взагалі та Вишгородщини зокрема.
- На мій погляд, зараз дуже активну роботу проводить Київська обласна державна адміністрація. Так, створено управління туризму ОДА, яке і займається вивченням туристичного потенціалу і розробкою туристичних маршрутів. На Київщині присутні знакові та унікальні місця: Чорнобильська зона відчуження, Межигір'я (але не в контексті музею корупції, а в контексті Межигірського Спасо-Преображенського монастиря, Дзвонкової криниці), давні історичні малі міста України (Богуслав, Бориспіль, Ржищів, Вишгород). Із Київщиною пов'язані легендарні постаті: Катерина Білокур, Марія Примаченко, Андрій Шевченко, Ліна Костенко, Іван Драч. Ці люди характеризують і дають певний знак якості та статусності території. Тому, на мій погляд, усі ці моменти треба враховувати і представляти Київщину як ядро України, як історичний та іміджевий центр країни. І презентувати та популяризувати її на міжнародному рівні.
.
7. Без чого не уявляєте свого життя?
- Без віри, без натхнення, без внутрішньої сили. А ще я не уявляю свого життя без своєї роботи. Мабуть, я - щаслива людина, тому що в мене ніколи не стояв вибір, чим мені займатися. Із трьох років визначилася, що буду музикантом. Тому вступ до Київського музичного училища імені Р. Глієра, Одеської консерваторії і вибір моєї першої професії - викладач музики в загальноосвітній школі м. Києва - це вже було вирішено. Та час змінився, з'явилися нові можливості, мене захопив світ краси і моди. Завдячуючи цьому, я здобула велику кількість зв'язків, знайомств, набула вміння комунікувати з людьми і правильно презентувати і проєкти, і себе, що важливо для сприятливого ведення справ.
А потім навчання в дипломатичній Академії при МЗС України, в аспірантурі, захист кандидатської дисертації - все це привело мене до того, що темою мого життя є культура. Чим, у принципі, я все життя і займалася. Бо і музика, і мода, і мистецтво - все це складові сучасної культури.
.
8. А без кого не уявляєте свого життя?
- Звісно ж - без рідних. У мене дорослі самостійні діти - дві доньки: Маргариті - 31 рік, Христині - 21. У нас дуже міцна сім'я, у якій панує повне розуміння. Переконана, що дітей треба відпустити і радіти їхнім успіхам, слідкувати за тим, як вони будують своє життя. Тому як мама і як жінка я реалізувалася, у мене не залишилося ніяких жіночих комплексів у житті. А відтак я можу і хочу присвятити себе роботі.
9. Якому виду відпочинку віддаєте перевагу?
- Я не можу відпочивати більше 3-5 днів, тому намагаюся так планувати виїзди та дослідницькі експедиції, щоб їх можна було зараховувати і як відпочинок. Щоб орієнтуватися в культурному просторі сучасної країни, відвідую майже всі культурологічні події і заходи. Зрештою, мені це просто цікаво! Для мене це теж відпочинок: можливість переключитися, познайомитися із найкращими зразками історичного й мистецького надбання. Це ж стосується і відвідування театральних і кінопрем'єр. Іноді хочеться побути наодинці і більше думати, складати плани, вивчати нове. Це водночас і відпочинок, і дуже потрібна робота. Тому що справжнє життя - це постійне навчання, саморозвиток. Я дивуюсь, коли деякі люди кажуть, що все знають, бо у них 5 чи 10 дипломів. Мені здається, що все-таки сучасна людина повинна бути частиною цього інформаційного світу. Тільки тоді можна володіти необхідною інформацією. А для мене, як для науковця, це дуже важливо.
.
10. Ваш головний життєвий принцип?
- Не зупинятися.
.
11. Кому довіряєте?
- Собі. Виключно собі.
12. Які людські якості вважаєте неприйнятними?
- Зараз нам дуже не вистачає щирості, теплоти, людяності. Сучасні українці дуже матеріалізовані, керуються здебільшого своєю особистою вигодою - це те, що мені не подобається. Вважаю, що з такими людьми взагалі не можна вступати у будь-які відносини, бо я - правдолюб і дуже прямолінійна. При цьому не люблю людей, які ображаються. У наш час потрібно вміти знаходити варіант, зручний для всіх.
.
13. Чи є сучасники, якими Ви захоплюєтесь?
- Так, звісно, це як українці, так і особистості світового рівня. Я люблю людей активних, дієвих, які постійно працюють і весь час перебувають у розвитку. І, звісно ж, людей слова. Серед моїх друзів таких особистостей дуже і дуже багато. А щодо конкретики…
Щоб там не казали і як би не критикували, але мені дуже подобається позиція і реакція, дієвість міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка. Він втілює, на мій погляд, такий дуже складний і невдячний проєкт як "Велика реставрація". В Україні, починаючи з каденції Леоніда Даниловича Кучми, ніхто не займався відновленням, відтворенням, реставрацією пам'яток, у тому числі і сакральних. Леонід Кучма відновив велику кількість храмів по всій Україні, які були зруйновані за часів панування радянської влади. А Олександр Ткаченко намагається і, як мені здається, йому це вдається, знайти бюджетні кошти для найбільш значущих закладів культури національного рівня. Крім того, велика робота проводиться щодо повернення історико-культурної спадщини з-за кордону, яка була в незаконний спосіб вивезена чи викрадена.
14. Чи була у Вашому житті подія, що змінила його?
- Подій і викликів - як позитивних, так і негативних - було багато. Але я намагаюся триматися і не зневірюватися, не зупинятися, не входити в депресивний стан. Максимально працюю на результат і працюю не на своє особисте, а на суспільне. Це мене тримає в тонусі і не залишає часу для появи негативних, деструктивних думок. Вважаю, що я знаходжуся в гармонії зі світом, а з людьми, вчинки яких не сумісні з моїми переконаннями, я просто намагаюся не спілкуватися.
.
15. Чи хотіли б Ви щось змінити у своєму житті?
- Можливо, хотіла б більше владних повноважень, більше можливостей, більше ділових партнерів-однодумців.
.
16. Ваша найзаповітніша мрія.
- Це - особисте.
17. Які туристичні перлини за межами Київщини чи навіть України Ви порадили б відвідати нашим читачам?
- За межами України радити не буду, бо я прихильниця і патріотка програми "Мандруємо Україною". А щодо за межами Київщини, то особисто дуже люблю Західну Україну - мою другу духовну Батьківщину. Мукачево, Ужгород, Івано-Франківськ, Яремча, звісно ж - Львів. А взагалі кожна людина може відчути поклик свого серця і знайти саме свій куточок України, який подарує можливість і відпочити, і полікуватися, і помилуватися живою мальовничою природою карпатського лісу чи норовливістю гірських річок.
.
18. Так вже ведеться в Україні, що в долі кожної родини важливу роль відіграють батьки та її мала батьківщина і… куми. В чому важливість Броварів як малої батьківщини щодо Ваших досягнень і чи є в них якась роль Ваших кумів?
- Бровари, дійсно, дуже рідне для мене місто. У студентстві, навчаючись в елітних закладах освіти, трохи соромилася, що я з провінційного містечка. Але з часом саме в цьому відчула свою перевагу. Бровари - це місто, яке випестувало мене і яке дало мені щасливе дитинство. А ще - спілкування з природою: з лісом, озером, садами. Ця атмосфера дуже вплинула на моє становлення і мій розвиток. Як і те, що Бровари мали неофіційний статус батьківщини найчарівніших українських красунь. Бо саме з Броварів походили дівчата, які здобували титули на конкурсах краси України: Вероніка Ординська, Наталія Єгорова (дружина Віталія Кличка) та багато інших.
Це давало приклад до наслідування і віру в свої власні сили. Адже я теж - броварчанка! Тому я з великою теплотою та вдячністю ставлюся до цієї землі, до цього міста і до людей, які в ньому живуть.
.
19. А як щодо кумів?
- 34 роки тому доля звела мене з чудовою родиною Сумських-Борисюків, із якими я маю честь бути знайомою з 1997 року. За весь цей час моє захоплення Віталієм і Ольгою - цією красивою гармонійною парою видатних акторів і чудових людей - лише посилилося. Я радію, що маю щастя не часто, але бачитися з ними на всіх сімейних як моїх, так і їхніх святах, спілкуватися, підтримувати один одного, дарувати один одному слова подяки і трішечки натхнення. Можу без перебільшення сказати, що це настільки міцний родинний зв'язок, що навіть родичі не завжди так тримаються один одного.
І в цьому, мабуть, полягає ще один секрет популярності цієї світлої сонячної жінки, успішність якої може бути одним із символів успішності України.
.
20. Що Ви порадили б для гарного настрою і бездоганного вигляду читачам журналу?
- Хоча ми живемо в соціумі, й інші люди можуть дати нам гарні поради або висловити слова підтримки, та слід чітко розуміти: дати собі раду можеш лише ти сам. Усім потрібні успішні, непроблемні, здорові, позитивні, сяючі особистості, а не ті, які постійно перебувають у депресивному стані. Постійно тебе "тягнути" і підтримувати не буде ніхто, навіть твої близькі. Відтак - не давайте собі можливості зламатися і знаходьте сили йти вперед, попри найнесприятливіші ситуації. Я чудово розумію, як це буває важко і навіть майже неможливо. Знаходьте будь-який спосіб, будь-які ситуації і джерела натхнення - і повсякчас доводьте світові і собі, що Ви маєте право бути щасливими.
.
