Забутий ювілей. Цього року Чорнобилю виповнюється 830 років!

today 29.04.2023 query_builder 20:52 remove_red_eye 199 bookmarks Історичні паралелі, Новини

Місто, про яке знають в різних куточках світу через катастрофу на Чорнобильській АЕС, має багату історію, про яку, на жаль, вже майже ніхто не згадує. Виявляється, перша письмова згадка про Чорнобиль датується ще 1193 роком. В Іпатіївському літописі записано, що князь Вишгородський і Туровський Ростислав - син великого князя Київського Рюрика «… їхав із ловом від Чорнобиля в Торчійський». Як йдеться в історичному нарисі, опублікованому на шпальтах газети «Вісник Чорнобиля» в 90-х роках минулого століття, це була перша літописна згадка про Чорнобиль в офіційних джерелах. Власне, саме цей рік і стали вважати роком виникнення міста. Та, як пише chas.news, останні відкриття археологів свідчать, що історія Чорнобиля приблизно на 300 років давніша. Поселення тут існувало вже у Х столітті.

Своє ім’я місто, цілком ймовірно, отримало від слова «чорнобил» - так у народі в давнину називали полин.

«У середині ХІV століття у Чорнобилі збудували замок. Уже за кілька десятиліть під час одного з набігів його спалили татари, але згодом фортифікаційні споруди відбудували» (chas.news).

Особливе місце в житті Чорнобиля та його мешканців відігравала річка Прип’ять, яку можна було назвати годувальницею. Чорнобильці здебільшого на човнах та плотах заробляли собі на хліб. Вже в 1552 році в Чорнобилі було 196 будинків. Населення нараховувало 1372 людини, серед них 63 бояри та їхні родини, 1160 – міщани.

Вирізки публікації «Чорнобиль (історичний нарис)» із газети «Вісник Чорнобиля» (це видання було досить популярним серед переселенців у перші десятиліття після аварії) зберегла моя вже покійна бабуся - чорнобилянка Марія Климівна Валенок. Днями випадково знайшла їх, перебираючи старі папери, і пригадала історію ще з свого дитинства, коли поцікавилася у бабусі, чому вона зберігає газетні вирізки? «Це ж історія нашого рідного міста. Роки минуть. І про неї майже всі забудуть, - пророчо відповіла вона. - То це, щоб не забули. Принаймні, мої онуки…»

Катерина Осадча, журнал Київщини "Корисний формат. Нове передмістя"

87 запитів за 0,191