Головін Олександр Якович. Портрет Михайла Івановича Терещенка. 1910-1914. Художній музей, Мальме, Швеція
.
Біла троянда внизу декольте дівочої сукні одразу привернула увагу молодого чоловіка. "Приваблива квітка", - певно, подумав Михайло, який без зволікань вирішив позагравати з вродливою панянкою. І хоча дівчина не одразу сприйняла його залицяння, у цій "битві" він таки отримав бажане. Маргарет, так звали юну леді, дала згоду повечеряти.
Cимволічно, доленосне знайомство відбулося в Парижі, на вечірці з нагоди Битви квітів, яку влаштовували влітку щоп'ятниці, на авеню Опера.
Михайло Терещенко та Маргарет Ное
.
Саме Маргарет розділить з киянином Михайлом Терещенком, найбагатшим спадкоємцем Європи початку ХХ століття, найщасливіші та найбуремніші роки його життя. Вона пізнає принади розкішного побуту мільйонерів, буде поруч, коли чоловік втратить все, врятує його від смерті, та, зрештою, подарує йому двох чудових дітей… Прихід до влади більшовиків позбавить спадкоємця найбагатшого в Україні роду Терещенків усіх статків, і ледь не позбавить життя. Перелом спонукатиме його назавжди відрізати минуле - він більше не говоритиме рідною мовою, розірве стосунки із коханою жінкою, ніколи не зможе повернутися до Києва, міста, де народився. В нове життя він забере з собою лише знання 9 мов, хист фінансиста та пристрасть до рулетки…
Озеро Михайлина
Озеро Михайлина, с. Горбовичі
.
У невеличкому селі Горбовичі, під Києвом, зберігся став із цікавою назвою - Михайлина. Місцеві добре знають, що водойма, обрамлена мальовничими краєвидами, носить ім'я славного спадкоємця роду Терещенків.
Саме тут, неподалік ставу, в сусідніх Шпитьках, знаходилася літня резиденція магнатів-цукрозаводчиків. Маєток збудував дядько Михайла Олександр Терещенко. За переказами, будинок, точніше палац, мав 90 кімнат, із колонадою, що виходила у створений власниками маєтку парк. Сьогодні про садибу нагадує лише водонапірна вежа, що знаходиться в парку, на околиці Шпитьок. Майже 120 років тому вона почала забезпечувати водою резиденцію Терещенків. Поява вежі дозволила маєтку стати повністю автономним. Фахівці відзначають відмінну якість цегли, з якої її споруджено. Усі випробування часом також витримали вбудована каретна та величезний льох, який має вхід із кожної сторони.
Водонапірна вежа, с. Шпитьки
.
Зеленою окрасою садиби був унікальний парк, який висадили навколо маєтку Терещенків ще у ХІХ столітті. Його заклали на місці старого лісу, мав він зоопарк та оранжерею, а ще ставки та фонтани. Тут посадили багато видів дерев, які Терещенко купував у різних країнах. Рослини підбиралися так, щоб від ранньої весни до пізньої осені парк прикрашав цвіт різноманітних квітів та кущів.
Від колишнього лоску зеленої перлини резиденції Терещенків сьогодні і сліду не залишилося. Хоча парк і нині є окрасою Шпитьок. Помпезні вікові дуби (деяким із них 500 років), сосни, ялини та різні листяні дерева утворюють по-особливому затишну атмосферу і наповнюють позитивною енергією кожного, хто занурюється в неї.
Також у Шпитьках знаходився один із трьох сімейних кінних заводів родини Терещенків (про це йдеться у книзі "Перший олігарх", що описує історію життя Михайла Терещенка, яку переповів його онук Мішель).
Землі у передмісті Києва, які колись належали Терещенкам, лише у топонімах зберегли пам'ять про колишніх хазяїв. Радянська влада була безжальною до спадку Терещенків. Відкриті джерела переповідають, що залишки терещенківської садиби, які знаходилися в лісі, були зрівняні з землею за наказом радянських чиновників. Останнім нібито повідомили, що туди пішли селяни, ймовірно, вшановуючи пам'ять Михайла Терещенка.
Чи відповідає дійсності ця місцева легенда, достеменно наразі невідомо, та в одному можна бути певним, постать Михайла Терещенка заслуговує того, щоб сучасники дізналися більше про цю яскраву та непересічну особистість. Хто знає, можливо, колись у передмісті Києва його ім'я носитиме не лише мальовничий став.
Відповідальність бути першим
Пелагея, Михайло, Єлизавета, Надія Терещенко та Варвара Ханенко (ліворуч - у кріслі)
.
У 16 років Михайло Терещенко (який народився та виріс у самому серці Києва: нині будинок № 34 на бульварі Шевченка) став одним із найбагатших спадкоємців Європи - головою величезної промислової імперії, заснованої його прадідом Артемієм Терещенком.
Увесь тягар відповідальності за розвиток виробництва та меценатську діяльність Терещенків тоді з юним Михайлом розділили його дядько Олександр та чоловік Варвари Ханенко (до заміжжя Терещенко) - Богдан.
Михайло був першим онуком Ніколи Терещенка та першим правнуком Артемія Терещенка. Саме прадідусь, син чернігівського козака, заклав фундамент для створення надпотужної промислової імперії.
Ще під час війни із французькими загарбниками Артемій Терещенко, якого призвали в армію на початку ХІХ ст., дійшов до Парижа. У Франції він помітив, що місцеві жителі вирощують буряк, з якого потім виробляють цукор.
Цей досвід розумний нащадок козаків вирішив запозичити та почав виношувати амбітну мрію про спорудження в рідній Україні власного цукрового заводу. Для досягнення мети Артемію Терещенку знадобилося не одне десятиліття титанічної праці.
Зрештою, винахідливість помножені на талант та ділову порядність і неймовірну працьовитість принесли бажаний результат. Перший сімейний цукровий завод Артемій почав будувати неподалік Глухова у середині ХІХ століття.
Наступні сімдесят років стануть періодом примноження капіталу Терещенків, стрімкого розвитку потужностей у різних куточках імперії, а головне небувалої за своїм розмахом розбудови соціальної інфраструктури - навчальних закладів, лікарень, і безперечно, церков, адже Терещенки були глибоко віруючими людьми.
Більше того, династія цукрозаводчиків із України здобула собі слави затятих колекціонерів, шанувальників високого мистецтва. Відтак Михайлові судилося стати спадкоємцем не лише неймовірних статків, а й швидко усвідомити, яка це відповідальність - бути гідним нащадком роду Терещенків.
Юний Михайло після екзаменів у Першій Київській гімназії, праворуч від нього - Нікола Терещенко
.
Він здобув блискучу освіту в Лейпцизькому університеті, що спеціалізувався на економіці, та поглибив знання з ділового права та фінансових наук у Лондоні. Однак уже восени 1911 року, після смерті дядька Олександра,
25-річному Михайлу довелося взяти на себе керівництво сімейними справами. Тож Київ знову потрапляє до переліку міст, куди постійно починає навідуватися амбітний спадкоємець.
Та сюди вабили Михайла не лише ділові питання. Він прагнув перетворити Київ у місто, привабливе для літераторів та артистів, без яких не уявляв повноцінного життя. Молодий Терещенко бере участь у реконструкції та розширенні Театру опери та балету. А у 1912 році робить щедру пожертву на перетворення Київського музичного училища у Консерваторію. Також за його участі побудували новий Театр оперети за зразком паризького театру Шатле. Київ перетворювався на перлину мистецького життя. Чарівність київських музичних вечорів, у яких часом брали участь такі знамениті артисти, як Шаляпін, була однією з причин привабливості української столиці у той час. До кінця 1918 року, коли в Петрограді вже лютувала громадянська війна, у Києві ще тривав будівельний бум: його підживлювали товстосуми, які тікали сюди від соціалістичної революції, щоправда, вже скоро вона дожене їх і тут…
Втратити все - і перемогти…
Успішний в усьому Михайло був яскравим гравцем і на політичній арені, що ледь не коштувало йому життя. Спершу він стає депутатом ІV Державної Думи, в якій представляв Україну, та вже після буремних подій на початку 1917 року, здобуває посаду міністра фінансів в першому складі Тимчасового уряду. Символічно, що нове призначення Михайло отримав за три дні до свого тридцять першого дня народження. Саме в цей період він ухвалить рішення, яке вплине не лише на його долю, а й на хід історії.
Міністр Тимчасового уряду
.
Він виступив поручителем "Займу Свободи", який Тимчасовий уряд взяв у міжнародного банківського консорціуму для переозброєння та укріплення армії, яка разом із союзними військами протистояла німцям на фронтах Першої світової війни. Цей вчинок дорого коштуватиме Терещенку.
Уже в еміграції він втратить усі свої статки та буде змушений віддавати борги, від яких із легкістю зречеться Ленін. Та цілком ймовірно, що без цієї дієвої підтримки армії, союзники - Англія та Франція - не змогли б здобути перемогу над Німеччиною.
Бути на вістрі історичних подій справа ризикова, тим паче, коли за вікном затишних палаців розгортаються революційні події. Та улюбленець долі Михайло безпечно сприймав усі виклики - як і більшість членів Тимчасового уряду він не втік із Петрограда, а відтак став легкою здобиччю для поплічників Леніна, які без особливих перепон у листопаді 1917 року захопили Зимовий палац. Так, Михайло Терещенко змінив крісло міністра (на той час вже закордонних справ Тимчасового уряду) на камеру Петропавлівської фортеці.
Це випробування перекроїть його мрії та не зможе вплинути на переконання. Тут, знаходячись за крок від смерті, він пізнає справжню ціну життя. А його життя мало ціну!
За звільнення свого коханого Михайла француженка Маргарет Ное пожертвує дивовижним синім алмазом, який колись подарував їй Терещенко. На пропозицію безстрашної француженки пристав Троцький - він виявився зовсім не проти заволодіти унікальним дорогоцінним каменем (який на той час був другим за величиною у світі!) в обмін на свободу Михайла Терещенка. Втеча до Норвегії у холодному вагоні поїзда ледь не закінчилася трагедією.
Як переповідає в своїй книзі "Перший олігарх" онук Михайла Терещенка Мішель, від явної гибелі його діда врятували лапландці, які знайшли напівживого чоловіка у закинутому вагоні. Дивом врятувавшись від смерті, Михайло, як подарунок, сприйматиме кожен новий день. І, певно, за ту щиру вдячність доля знову стане прихильною до нього. Втративши все, Михайло, мов фенікс, відродиться з попелу. В еміграції він здобуде славу блискучого банкіра та фінансового генія, почне все з чистого аркуша та знову стане успішним в усіх сферах життя…
Ліки від ностальгії
Для протидії ностальгії, що згубила не одного емігранта, Михайло винайшов свій рецепт. Він просто відрізав попереднє життя. Певно, найболючішим було рішення про розлучення з коханою Маргарет, яка вже на той час повернулася у рідну Францію.
Їх роман, що зародився в Парижі влітку 1907 року, переріс у тривалі стосунки, які увінчалися народженням доньки Мішет та сина П'єра. Саме вона була поруч із ним у найблискучіші та найтрагічніші періоди його життя.
Парадоксально, та офіційно вони побралися лише після еміграції Михайла - так він дотримався слово, яке дав Маргарет у в'язниці. На стосунках пари, певно, позначилося і життя в різних країнах. За іронією долі у перші роки еміграції Франція відмовила Терещенку в одержанні візи, тож Михайло залишився у Норвегії, де навіть якийсь час переховувався від людей Леніна під прізвищем Титова.
Вдруге Михайло одружиться у 1929 році. Його обраницею стане норвежка Ебба Хорст, батьки якої були власниками "Гранд Готелю" в Християнії (нині Осло). У цьому шлюбі народиться син Іван, якого назвуть на честь батька Михайла Терещенка.
Усі шторми залишаться позаду і в діловому житті: тут на Михайла чекають виключно перемоги.
Спершу він очолить приватний банк "Клавенесс Банк" в Осло, а пізніше, під час Великої депресії, його призначать головою ради кредиторів великого банку Ротшильда - "Кредит-Анштальт".
Та попри всі успіхи на землі, його все частіше вабитимуть гори, схоже, що там, ближче до неба, Михайло знаходив особливу розраду. У новому житті Терещенко стане затятим альпіністом.
Серед незмінних пристрастей Михайла залишилася хіба що рулетка. Розповідають, що своє повноліття він відзначив у казино Монте-Карло. 21-річний Терещенко вперше грав усю ніч на власні гроші, роблячи ставки переважно на дні народження своєї матусі та бабусі, які стануть для нього щасливими на все життя. І тільки одного разу фортуна відвернеться від нього - 1 квітня 1956 року він програє все в казино Монако.
За два дні лондонська газета "Таймс" повідомить про смерть Михайла Терещенка, що "…стала втратою для фінансових кіл багатьох європейських столиць"…
Замість P.S.
І лише через сорок років про Терещенків згадають на Батьківщині…
Сьогодні під час неймовірних випробувань, які випали на долю українців, історія життя Михайла Терещенка переосмислюється по-іншому. Пророчо звучать деякі його судження, а вчинки видаються цілком зрозумілими. Сьогодні, як ніколи, ми відчуваємо потребу в розповідях про сильних особистостей, яких не зламали буревії війн та революцій, які залишилися вірними своїм переконанням та принципам - і під тиском історичних подій не втратили себе.
Катерина Осадча, журнал Київщини "Корисний формат. Нове передмістя",
фото з відкритих джерел
