“Пекельна Хоругва”: життя екранне і реальне

today 21.04.2020 query_builder 17:52 remove_red_eye 995 bookmarks Вікенд, Новини

Нещодавно у Боярському будинку культури відбувся перегляд фільму "Пекельна Хоругва, або Рiздво Козацьке".

Цей надзвичайно позитивний патріотичний фільм знімався у павільйоні в Києві, в музеї Пирогово, парку "Київська Русь", в Пущі-Водиці та в с. Велика Бугаївка.

Для Боярки цей показ став дійсно неабиякою подією. Особливо порадувало, що у переповненій залі, в якій навіть не всім вистачило сидячих місць, було багато дітей. Показово, що в залі було чимало тих, хто того дня дивився цю кінострічку вже вдруге або навіть втретє. Кінострічку сприйняли на "ура" - доказ тому, що по закінченню показу глядачі піднялися зі своїх місць і гучними оваціями дякували членам знімальної групи, з якими мали можливість поспілкуватися під час другої частини заходу. Приєднався до розмови і наш журналіст.

Продюсер Євген Дяченко: "Шкода, що втрачено 15 років…"

- Пане Євгене, показ "Пекельної Хоругви" дійсно став знаковою подією для Боярки… Мабуть, таке сприйняття і є найкращим доказом не просто популярності фільму, а й його потрібності та своєчасності?

- Так, але не лише це. Ще одним доказом є неоднозначність його сприйняття. Наприклад, в одному із кінотеатрів Краматорська нашу стрічку просто відмовилися показувати, мотивуючи тим, що це для них не має бізнесового інтересу. Люди з Франківська почали збирати кошти, щоб викупити квитки і роздати мешканцям Краматорська. За одну ніч вони зібрали гроші на три чи чотири сеанси! А потім підключилися військові. Вони просто підійшли до директора і дуже спокійно сказали: "Чотири сеанси на день. Якщо не буде кіна, то ми спалимо кінотеатр". Більше проблем із показом фільму у Слов'янську та Краматорську не було. Подібні проблеми були й у Костянтинівці та Покровську… Або ще таке: під час демонстрації в кінотеатрах Києва та інших міст зазвичай - повний аншлаг! Але при цьому жоден телеканал наш фільм не придбав: ще думають. І це при величезному попиті з боку військових. Тому майже всі військові частини отримали від нас цей фільм у подарунок.

- А що, в такому разі, особисто для Вас є найбільш точною і об'єктивною оцінкою фільму?

- Нещодавно ми були в Дніпрі, і там один військовий сказав для телебачення: "Якби цей фільм зняли 15 років тому, то, можливо, і війни не було б". А ще показовими є запитання, які з'являються у дітей після його перегляду. Ну, наприклад: "Як же мене янголи заберуть на небо, якщо в мене не буде чуба-оселедця?" Значить, підростає покоління, яке хоче бути схожим не на якогось заокеанського Бетмена, а на справжнього українського козака.

- З огляду на популярність Вашої кінострічки у глядачів, чи буде фільм про фільм?

- Я не впевнений, що ми будемо це робити. І ось чому. Якщо звернутися до історії роботи над стрічкою, то спочатку була книга Сашка Лірника. Потім - 15 років тому! - Сашко написав сценарій, який перероблював разів сто: анімація, серіал, фільм. А власне робота над фільмом почалася після нашого з ним знайомства. Працювалося легко й цікаво! Та, мабуть, відсотків 70 відзнятого матеріалу не увійшло в ту версію, яку ви сьогодні бачили, а відтак і в ті 100 хвилин, яким кінотеатри обмежують розмір фільму. Тому, якщо буде попит від телевізійних каналів, то краще ми зробимо серіал. Навіть вже відзнятого матеріалу на 4-5 серій у нас вистачить.

- Відтак зараз Ваш фільм можна подивитися лише на Ютубі та інших Інтернет-ресурсах?

- І знову - ні, - загадково посміхається мій співрозмовник. - Хоча у нас вже є багато замовлень від різних Інтернет-платформ, щоб ми віддали їм наш фільм для показу, але в цій ситуації вже ми чекаємо. Адже маємо замовлення з Європи - зокрема, з Америки та Канади - тому треба ще й туди з'їздити. Бо в тамтешніх діаспорах теж є багато нашого українського люду.

Кіноактриса та ведуча Леся Самаєва: "У Боярці я зустріла своє кохання"

- Традиційне запитання: Ваші враження від цієї зустрічі?

- Дуже тепло, дуже щиро... А взагалі, коли я приїжджаю до Боярки, моє серце починає витьохкувати соловейком. Тому що колись, вже багато років тому, саме тут почався мій роман із моїм коханим чоловіком Андрієм. Тому для мене Боярка - це love story назавжди.

- То можете поділитися спогадами?

- У 1999 році китайські кінематографісти (режисери Хан Гін та Жанар Сахат) знімали в Україні (переважно в Боярці та Шепетівці) 20-серійний кіносеріал за книгою Миколи Островського "Як гартувалася сталь". Кінематографісти - китайські, а актори - наші! Мене запросили на роль Тоні Туманової. А Павку Корчагіна грав Андрій Самінін, який тоді ще не був моїм чоловіком. У сценарії, який написав Олексій Приходько, наша дуетна лінія кохання була розписана надзвичайно ретельно: більш детально, цікаво, романтично, дуже трагічно і щемливо. А навколо буяла весна (не кіношна, а справжня, жива!), і ваша прекрасна боярська природа була не фоном, а колискою ненаграних почуттів. Тому ми лише спочатку грали… Знаєте, я після того багато грала кохання з різними чоловіками, але своє кохання і свого чоловіка я зустріла саме тут, у Боярці.

- Ваш акторський дует мав продовження?

- Ні. Знаєте, цей чудовий серіал жодного разу не демонструвався в Україні, а ми більше жодного разу не грали в дуеті, лише зрідка зустрічалися на знімальних майданчиках. Тому в плані творчості це так і залишилося позакадровою романтичною історію з юності, яка з плином часу стає не просто спогадом, а якоюсь чарівною казкою. Так, лише один раз - але на все життя.

- А які спогади залишилися після зйомок "Пекельної Хоругви"? Що було найскладнішим?

- Ви знаєте, в ролі Одарки для мене взагалі не було нічого складного. І справа навіть не в моєму акторському досвіді, який, звісно ж, став набагато більшим у порівнянні з роллю Тоні Туманової. Тоді я грала юну дівчину з інтелігентної родини - таку, якою й сама була. Та в цьому фільмі… По-перше, мені надзвичайно пощастило з чудовими партнерами по знімальному майданчику - Костянтин Лінартович (по фільму - мій чоловік Міхтод), Арам Арзуманян (домовик Веніамін-Віник), Григорій Бакланов (син Семен)… Ми всі жили цим проєктом і хотіли, щоб він відбувся якнайкраще. Тому мені було дуже легко і комфортно. А по-друге, я дуже люблю українських жінок і наш український - саме жіночий - менталітет. Адже українські жінки дуже поважають своїх чоловіків, розуміючи, що чоловіки - це воїни, які в будь-яку мить можуть поїхати захищати свою Батьківщину. Але при цьому українські жінки є рівнею своїм чоловікам і в разі потреби (коли чоловіки в поході) можуть взяти на свої плечі всю чоловічу роботу. Тому наші жінки ментально дуже самодостатні, стержньові, але при цьому - ніжні, ліричні і люблячі. Звідси й взаємна повага українських чоловіків і жінок. Тому в цьому фільмі я знову відчула щастя. Хоча роль Одарки і невелика, але вона мені дуже сподобалася. Тим, що в цій ролі знайшлося місце і для любові, зокрема - материнської, і для турботи, заради якої завжди хочеться повертатися додому. Але в той же час ця роль дала змогу показати характер справжньої української жінки-козачки. І ще про одне хотілося б сказати. Цей фільм створювався і подавався у Держкіно як казка для найменших діток. Та я дуже рада, що по завершенню роботи наш фільм позбувся вікових обмежень і став цікавим абсолютно всім. Мабуть, без містики тут не обійшлося (сміється).

- Як Ви гадаєте, чому такі фільми важливі особливо для молоді?

- Ця казка - наша ментально, вона показує нам наше коріння. І ще це - кіно переможця. А нас, українців, багато років і століть змушували вважати себе меншовартісними, переможеними. При тому, що ми - переможці по своїй натурі, по своїй вдачі. Тому наші діти повинні дивитися не голлівудські чи ще якісь казочки про вигаданих героїв, а своє, справжнє. Бо вони - наше майбутнє. Дуже хотілося б, щоб на українських екранах було якнайбільше фільмів про українців-переможців, яких зараз так не вистачає. Бо де ж нам, українцям, захищати свою мову, свою культуру, свою історію як не тут, в нашій Україні? Тому нам потрібно поважати самих себе. І пам'ятати й вірити, що козацькому роду нема переводу!

Кіноактор Костянтин Лінартович: "Найважливіше - штрихи маленькі"

- У чому, на Ваш погляд, секрет тої теплоти, з якою "Пекельну хоругву" сприймають глядачі всіх вікових категорій без винятку?

- Та, мабуть, таки у дрібницях, які про нас, українців, говорять не менше ніж тисячі слів - це автентичні костюми чи суто український сюжет. Поясню на прикладі. Спочатку у першій сцені - коли ми виряджаємо сина на Січ - у мене як у батька був цілий монолог із напутнім словом. Але ми вчасно згадали одну із рис українського менталітету: українці багато не говорять, але багато відчувають і розуміють. Тому в кінцевому варіанті від того монологу залишилося лише: "Синку, ти там… теє-того… Ну, з Богом".

- Сьогодні на адресу фільму і вас як акторів прозвучало багато захоплених слів і вдячних оплесків. А кому хотіли б подякувати особисто Ви?

- Я хочу подякувати і поаплодувати, звісно ж, глядачам. Так, ми дійсно вклали в цей фільм свою душу: щоб ви не мали розчарування від нашої роботи. Та кінцевий результат будь-чого належить людям…

Радислав Кокодзей, позаштатний кореспондент журналу «Корисний формат. Нове передмістя»

фото автора

Cinema-довідка

Це - український художній фільм-казка 2019 року режисера Михайла Кострова. Сценарій фільму базується на казці Сашка Лірника "Про старого козака, різдвяного чорта, чотири роги і козацький рід".

Фестивальна прем'єра "Пекельної Хоругви" відбулася 25 травня 2019 року у конкурсній програмі "Molodist Teen Screen" 48-го щорічного Київського міжнародного кінофестивалю "Молодість". У широкий український прокат фільм вийшов 1 січня 2020 року.

За сюжетом, головний персонаж - козак Семен - потрапив у пастку до рук чорта, котрий хотів його обдурити і вбити. Втім, він не втратив надії і віри в те, що вибереться з лап нечистої сили. Відбувається дія фільму у часи Запорізької Січі - вольності українських козаків, які відчайдушно і сміливо захищали рідну Україну-Гетьманщину та не боялися ні чортів, ні смерті, були сміливими і мужніми.

Також у фільмі розкривається тема сімейних цінностей на прикладі української родини, де головні герої - козак Михтод (Костянтин Лінартович) та його дружина Одарка (Леся Самаєва), виховували сина - молодого козака Семена (Григорій Бакланов). Як батьківська підтримка і віра та материнська любов дають людині силу і наснагу для вирішення життєвих негараздів.

87 запитів за 0,205