Як наші бабусі Різдво рятували

today 07.01.2022 query_builder 10:06 remove_red_eye 1407 bookmarks Історичні паралелі, Новини

Ми вже звикли відзначати свята Новорічно-Різдвяного циклу гучно і весело. Але так було не завжди. Ще якихось років 30-40 тому за святкування Різдва людину могли позбавити всіх маленьких пільг, а то й за грати відправити. Пільги ці були ефемерні, не те що у нинішніх депутатів та президентів.

Для прикладу, могли виключити з комсомолу чи КПРС, тоді єдиної партії, яка мала право на існування. А без партквитка людина не могла стати навіть бригадиром чи начальником цеху, а якщо це була творча особистість, то її творів не друкували, забороняли виставки, іншими словами позбавляли кар'єрного зростання. Й не важливо було, що у когось золоті руки чи світла голова - головне квиток мати.

А Компартія всіляко боролася з "релігією - опіумом для народу". Буквально до 90-х років минулого століття священики повинні були звітувати у відповідні органи, хто і кого хрестив - і наслідки були найнеприємніші.

Це вже після розпаду СРСР народ демонстративно спалював партквитки, а тоді, у 70-80-х, їх берегли й побоювалися показово йти проти лінії партії, але у генах була збережена тяга до своєї культури, звичаїв та традицій свого народу, а тому багато українців Новий рік проводили у колі друзів, а ось на Різдво їхали до батьків, інших родичів подалі від міста, у села і маленькі містечка, де майже не було міліції (один дільничний інспектор на кілька сіл) й на святкування релігійних свят дивилися крізь пальці, не карали.

Зимові шкільні канікули. Міста порожніли, а села оживали дитячим сміхом. У грубці весело потріскують дрова, дідусь порається по господарству, пів кімнати займає ткацький верстат, бабуся вправно запускає човника, й починає ткати половики, рядна - картаті, нарядні. Вони тоді прикрашали і сільські хати, і міські квартири.

А ще розповідає: про Пилипівський піст, наближення свята, як вертеп в молодості водили, вчить колядок, щедрівок. Тепло і затишно на душі й слова западають в самісіньке серце, а обрядові пісні запам'ятовуються швидко і легко.

Ось і дідусь повернувся. Треба на стіл накривати. Які ж смачні були ті страви із печі: тушкована картопля із квашеною капустою, гарбузова каша, вареники з грибами, ягодами, мед із горіхами, подрібненими або натертими яблуками, грушами, всілякі запіканки, соки, узвар. І не підозрював тоді, що їли пісні страви, адже їжа була смачна і ситна.

Вже пізніше прийшло усвідомлення, що піст - це насамперед добро і терпіння, прощення старих образ, доброзичливе ставлення до рідних і близьких.

Так просто і по-селянськи мудро привчала бабуся до звичаїв та обрядів, а ми, ще зовсім малі й вразливі, всмоктували бабусину науку, вивчали їх й самі залюбки брали участь у народних дійствах.

Бо ж Святвечір не за горами, а за ним Різдво Христове.

Вставали в селах завжди досить рано, затемна. Бабуся 6 січня лише готувала дванадцять страв на святковий стіл, а я з дідусем добре снідали до сходу сонця, бо ж бабця попереджала - поки сонце на небі, ротик на замочку. Увечері, після всіх необхідних робіт, адже у селі працювати щодня треба, вихідних там нема, слина вже текла, тому з нетерпінням чекали першу зірку - до цього часу бабуся до печі не підпускала. І ось вона з'являється - настає Святий вечір й на столі розставляються 12 традиційних страв української кухні. Бабця читає молитву і наказує з'їсти три ложки куті - найголовнішої страви святкового столу. А далі борщ із сушеними грибочками, голубці з пшоном, вареники з різними начинками: вишнею, сиром, картоплею та цибулею, січеники, риба з різноманітними овочами, деруни, тушкована капуста з грибами і чорносливом, варена картопля, змащена товченим часником з олією, домашній хліб, узвар - хіба все згадаєш…

А вранці, 7 січня, на Різдво Христове, хлопчаки і дівчатка, зграєю горобців, зліталися в обумовлене звечора місце. У кожного через плече полотняна сумка - для дарів, у когось, зроблена дідом, Віфлеємська зірка на палиці, хтось у масці, хтось без неї, але у всіх гарний настрій і віночок колядок у запасі.

Й полетіли пташенята по хатах: спочатку до найближчих родичів, потім до хрещених батьків, а далі всіх сусідів вітали. Першим у хату обов'язково заходив, за давнім звичаєм, хлопчик із Віфлеємською зіркою, далі - всі інші. Й линуло у морозному повітрі:

Коляд, коляд, коляда!

Холод взимку не біда.

Двері швидше відчиніть,

Нас до себе запустіть!

Всі, хто є у вашій хаті,

Будуть дужі та багаті!

На городі вродять густо

І картопля, і капуста,

Помідори й огірочки

І для сина, і для дочки.

Ось промова в нас така!

Ви ж готуйте п'ятака!

А із сусіднього обійстя чути іншу колядку:

Коляд, коляд, колядниця.

Добра з медом паляниця.

А без меду не така,

Дайте, дядьку, п'ятака.

Як не дасте п'ятака,

Візьму бика за рога.

Не давайте копійки,

Бо порвуться кишеньки,

Будьте, люди, гонорові!

Дайте гроші паперові!

І хоча в 70-ті роки люди на селі жили бідно, зарплати маленькі, пенсії взагалі смішні - 42 карбованці чи не найбільша, але у кожного був город, сад, кури, качки, корова, порося, тож пригощали малечу щедро - давали цукерки, різноманітні пироги, пряники, іншу смачну здобу, хтось і дефіцитними мандаринами та апельсинами обдаровував, а ще дрібних грошей жменю. А дідусі з бабусями любили металевими карбованцями внукам віддячити.

Незважаючи на досить скрутне життя і важку роботу, майже у кожному селі при клубі була самодіяльність. Ставили українську класику, співали народні пісні, особливо за керування Україною Петра Шелеста. І ось молоді та неодружені вже після обіду збиралися гуртом і влаштовували вертеп - маленьке дійство з біблійними персонажами та різдвяними сюжетами і піснями. Господарі раді були молоді, підспівували, обдаровували і пригощали.

А ще на Різдво дівчата гадали на судженого, бездітні просили у Богородиці про немовля, люди зверталися до Бога з проханнями про зцілення і помилування гріхів.

Старші люди 7 січня поспішали до церков, де вони ще збереглися, чи молитовних будинків на божественні літургії, а потім родина збиралася за багатим святковим столом, щиро вітаючи один одного словами: "Христос народився! Славімо його!"

Далі починалися 12-денні святки, до Водохрещі, які супроводжувалися народними гуляннями на честь народження Ісуса Христа.

Олександр Дяченко

87 запитів за 0,216