Груди цегли замість колись ошатних будиночків – перше, що впадає в око. На місці, де раніше був паркан, на нас вже чекав літній господар. Кілька теплих привітань волонтерів – і на обличчі чоловіка з’являється добра усмішка, що маскує безліч турбот, які принесла в його розмірене пенсійне життя війна… Він показує своє обійстя, точніше те, що від нього залишилося. Чоловік не жаліється, а радше констатує злочини рук рашистів…
У невеличкому селі Петрушки, що на Київщині, ворожі обстріли зруйнували десятки хат, понівечений і фасад сільського будинку культури… Люди, як можуть, готуються до зими – хтось облаштував флігель, когось прихистили сусіди чи родичі, хтось спромігся самотужки «загоїти рани» своїх будиночків – замінити вікна чи полагодити дах. Спільне горе об’єднало людей та водночас зробило вразливішими. Сьогодні в село приїхали волонтери – родинам, які постраждали від війни, благодійна організація «БФ «Благі справи без меж» привіз продуктові набори. З такою місією у Петрушках Наталія Саричева, очільниця фонду, від початку повномасштабного вторгнення уже не вперше.
Подібні волонтерські мандрівки в деокуповані села Київщини скоріше стали для неї традиційними. Бузова, Ворзель, Стоянка… Перелік населених пунктів постійно розширюється. Наразі благодійна організація активно працює в усіх куточках Бучанського району. Та, крім волонтерських виїздів, у с. Чайки Борщагівської громади працює її офіс, де постійно велелюдно. Сюди за одягом та їжею приходять внутрішньо переміщені особи, багатодітні, пенсіонери, ті, кого найболючіше вразила війна.
- Ми займаємося благодійністю з 2014 року, та офіційно фонд «Благі справи без меж» був зареєстрований два роки тому, - розповідає Наталія Іванівна. – Наша діяльність поширювалася на всю Україну, а зараз ми більше зосереджені на Києві та столичній області. З огляду на війну – на місцях збільшилася кількість людей, які потребують нашої підтримки. Це внутрішньо переміщені особи, родини, які через ворожі обстріли втратили майно, малозабезпечені категорії населення. Та, крім того, наш святий обов’язок - підтримка багатодітних родин, дитячих будинків, самотніх матусь, сиріт, дітей з обмеженими можливостями.
Під опікою фонду знаходиться сім дитячих будинків, здебільшого це заклади Київської області. Серед них сиротинець у Ворзелі, дитячий будинок у Білій Церкві, спеціалізований обласний будинок дитини у Боярці, дитячий спеціалізований санаторій «Барвінок»…
- Ми постійно відвідуємо ці заклади та привозимо їх вихованцям їжу, одяг, засоби гігієни – ті потреби, які озвучують їх керівники, і які ми маємо можливість забезпечити. Спочатку підтримуємо вихованців дитбудинків, а потім вже в дорослому житті допомагаємо їх випускникам – скільки їх було тих зворушливих та водночас непростих історій про одиноких матусь, пошуки житла, непростий материнський вибір!..
- Тому з перших днів повномасштабного вторгнення, коли Київщина вже була частково окупована, завдяки добровольцям насамперед доставляли продукти харчування до спеціалізованого дитячого санаторію «Барвінок» у Боярці. У ті дні дітки по-особливому потребували підтримки. Запам’яталося, як щиро дітлахи, які юрбилися у підвалі, зраділи яблукам. Щаслива від того, що наша організація допомагає дитячими закладами. І це те, що ми будемо робити за будь-яких обставин, - інтонацією, якою промовляють життєве кредо, говорить Наталія Саричева.
У ті пекельні дні, коли над Петропавлівською Борщагівкою не вщухав гуркіт артилерії, «Благі справи без меж» були вкрай потрібними. Саме волонтери організації разом із представниками місцевої Тероборони доставляли їжу одиноким літнім людям, які залишилися в селі.
- Ми також годували та забезпечували одягом тих переселенців, які змогли вирватися з охоплених ворогом Ворзеля та Бучі – як правило, це були люди без речей та засобів для існування. Від війни тікали, хто, як міг, - згадує Наталія Іванівна. - А ще у березні до нас прорвалися хлопці із Кропивницького – привезли картоплю, смалець, мед, цибулю – усе що громада зібрала. Власне, тією їжею і годували самотніх пенсіонерів. Натомість кіровоградцям наша організація передала одяг та засоби гігієни, яких вони потребували.
Характерно, що донорами благодійної організації є місцеві жителі.
- Було три головні, які мешкали на Чайках, але зараз вони виїхали, тому зараз ми залишилися без основних донорів. Водночас наразі ми координуємо діяльність з Національною Радою Жінок України та іншими громадськими організаціями.
- Коли почалася війна, ми працювали, пропри всі обставини. Адже з кожним днем кількість осіб, які потребують допомоги лише зростає. Зараз ми обслуговуємо щонайменше 700 внутрішньо переміщених осіб – і це лише ті, що мешкають у Борщагівській та Білогородській громадах, - уточнює Наталія Іванівна. Усім, хто вперше звертається до нас, намагаємося видати продуктові набори, а також засоби гігієни, молоко для дітей. Звісно, забезпечуємо одягом та постільною білизною… Тож можна сказати, що сьогодні ми працюємо не завдяки, а радше наперекір усім викликам сьогодення. Тому кожен день життя фонду – це як справжнє диво, сплетене із благих справ багатьох людей. І таких див від початку повномасштабного вторгнення було стільки, що не злічити!
- Коли вперше, від початку повномасштабного вторгнення, привезли допомогу в будинок дитини до Ворзеля, вразив факт. Більшість будівель по сусідству із сиротинцем зруйновані, а дитячий заклад уцілів, - пригадує Наталія Іванівна. - Захожу до дитбудинку, а там - усюди ікони, його працівниця розповідає, що тільки молитва та щира віра в Бога врятували заклад та його вихованців.
Саме такі історії вселяють віру та спонукають до благих справ, які у скрутний час воєнних тягот, справді не мають меж…
Замість післямови. Кажуть, найскладніше мріяти у війну. Та Наталія Саричева робить неймовірне вона не лише діє, а й мріє… відкрити на Київщині центр для молодих жінок, зокрема, матусь, які опинилися в скрутних життєвих обставинах, щоб в цьому закладі вони завжди могли знайти прихисток, розуміння та вкрай необхідну підтримку. А ще Наталія Іванівна запрошує до співпраці всіх небайдужих, аби разом примножувати благі діла.
Святослава Бережна, фото автора
