“Гріховні” імпровізації Ольги Кобилянської

today 27.03.2020 query_builder 12:06 remove_red_eye 45 bookmarks Історичні паралелі

У багатьох людей, особливо старшого покоління, побутує думка, що справжня українка - це віддана, добра, тиха берегиня родинного вогнища, яка лише й мріє, як догодити своєму чоловікові. Й, мовляв, тільки відкриття західних кордонів наприкінці ХХ століття перетворило наших жіночок в емансипованих феміністок, які й чоловіків зневажають, й живуть в одностатевих шлюбах.

Все це далеко не так, адже перші феміністичні рухи зародилися в Україні ще наприкінці ХІХ століття. Й багатьох феміністок того часу всі ми добре знаємо як класиків української літератури.

Серед них авторка повісті "Земля", яка колись входила до шкільної програми, письменниця Ольга Кобилянська. Вона стала одним із символів покоління буковинських жінок, які вимагали поваги до їх почуттів, пристрастей, фантазійних прагнень, які тоді перебували під табу, вважалися гріховними.

Саме тоді, на межі віків, О. Кобилянська стала культовою фігурою у вітчизняному модернізмі, саме тоді жінки почали вимагати більше, ніж давало їм суспільство.

Вони не мали жодного бажання жити лише для родини, турбуватися про дітей і чоловіка, вони мали намір стати людьми публічними, експериментували, втілювали в життя свої любовні фантазії, насолоджувалися, що куштують заборонений, але такий солодкий гріховний плід. Їх почуття, прагнення, стосунки ставали багатограннішими, глибшими, складнішими й все це відображалося у поезії та прозі того часу.

Наприкінці ХІХ століття почав руйнуватися патріархальний світ, набридливі консервативні цінності поступово, але невпинно втрачали свою привабливість, родина вже не була чимось сталим, незмінним. Своєрідна сексуальна революція змінила пріоритети у літературі, мистецтві, моді, стала явищем культурним. Творчі особистості вважали за необхідне виплескувати на папір власні почуття, переживання, чутливо і пристрасно розповідати про своє єство, про стосунки з особами протилежної статі й не тільки. Письменниці намагалися шокувати інтелігентного читача приголомшливою відвертістю, чого до цього не було, а тому досить часто ці модернові тенденції викликали відторгнення у тогочасному суспільстві.

…Як відомо, О. Кобилянська народилася в містечку Гурагумора в Австро-Угорщині, а тому спілкувалася і писала спочатку лише німецькою, навіть пізніше самостійно або за допомогою друзів перекладала свої новели та оповідання на українську. Тоді на Буковині це було нормою.

Її брати Степан та Юліан отримали вищу освіту. Перший був художником, другий - філологом. А ось донькам для щастя, як тоді вважалося, освіта не потрібна. Їм головне вдало вийти заміж, тож отримавши початкову освіту, надалі Ольга опановувала науки самостійно, уривками і завжди, ще з юних років, нарікала на цю несправедливість, нерівність.

До речі, дівчина готова була навіть вийти заміж за пристарілого професора Вробля, який хотів одружитися з невибагливою панянкою, яка не заважала б його науковим заняттям. Про це Кобилянська розповіла в одній із своїх повістей. Юнка написала вченому-філологу листа з досить дивною пропозицією - вона стає йому дружиною, не зраджуватиме, але натомість їй буде дозволено будь-коли користуватися його багатою бібліотекою, читати й писати власні твори. Ольга не наважилася відправити цього листа, але це яскраво свідчить про її тягу до освіти, самовдосконалення.

Вже перші літературні спроби письменниці свідчили, що вона, підкреслюючи свою українську ідентичність, прагне орієнтуватися на європейські, більш прогресивні, тенденції у творчості, зокрема, відчувається певний вплив німецької та австрійської шкіл.

Мабуть, тому свої перші твори Ольга публікувала саме німецькою у закордонних виданнях. Адже патріотично налаштована українська інтелігенція, м'яко кажучи, не сприймала розповідей про глибокий внутрішній світ, переживання, сексуальність жінок, для них це було щось чужорідне, незвичне й небажане.

Як бачимо, минуло більше ста років, а деякі націоналістичні організації й нині блокують проведення прайд-парадів рівності, виступаючи за зацементовані родинні цінності.

Адже Кобилянська в своїх оповіданнях і новелах, часто певною мірою автобіографічних, возвеличує жінок самодостатніх, які прагнуть незалежності, рівності, вона відверто пише про їх біль, вразливість, тонкі почуття, надії, на відміну від творів письменників тої доби, в яких жіночі персонажі виписані досить прямолінійно, поверхнево, однобічно, неяскраво.

Приміром, у багатьох антологіях української прози початку ХХ століття розміщено своєрідний гімн нетрадиційному коханню Ольги Кобилянської "Valse mеlancolique" ("Меланхолійний вальс").

Прекрасно, зі знанням справи, написана історія про дружбу й ніжну приязнь юнок, про те, що вони "залюблювалися" одна в одній, доповнювали, іноді сварилися, але не уявляли життя одна без одної.

В єдиному в Україні музеї Ольги Кобилянської в Чернівцях зберігаються щоденники, розлогі й дуже відверті листи письменниці видавцям, друзям, зокрема, й Лесі Українці.

Про далеко не просто дружні, а більш інтимні стосунки Ольги Кобилянської та Лесі Українки відомо досить давно. Ще епатажний Юрій Андрухович у знаменитому вірші Bad Company (Короткий курс української літератури), описуючи "товариство" вітчизняних класиків ХІХ століття, наголосив на цьому.

Як писала свого часу літературознавець, професор Києво-Могилянської академії Віра Агеєва:

Прижиттєва листівка з текстом, написаним Кобилянською.

"Листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської вражає, зокрема, і лінгвістичними експериментами.

Подруги виробили особливий стиль звертання в третій особі - "хтось біленький" і "хтось чорненький", "хтось" і "хтосічок".

У листах бачимо пов'язану, очевидно, з дуже сильним душевним зворушенням одвертість і розчуленість.

Завершальне "Хтось когось любить" знаходимо тут у різних варіаціях часто. Водночас подруги охоче обговорюють твори одна одної, підтримують у творчих кризах.

1901 року, по смерті нареченого Сергія Мержинського, Лариса Косач їде в гості саме до Ольги Кобилянської, аби знайти у неї розраду в момент страшної трагедії. Якраз у цей період листування стало особливо інтенсивним і одвертим".

Прототип героїні книжки

"Valse mеlancolique" - подруга Коболянської - Кохановська

Біографія, твори Ольги Кобилянської це лише один приклад того, що українське жіноцтво вже досить давно мріє й намагається облаштувати життя згідно зі своїми уподобаннями, не оглядаючись на чоловічі бажання і вимоги - час хранительки родинного вогнища минає безповоротно.

Олександр Дяченко

92 запитів за 0,368