Прикрасами ювеліра з Гнатівки захоплювалися найвпливовіші люди світу

today 08.12.2018 query_builder 20:07 remove_red_eye 1491 bookmarks Історичні паралелі

Купець I гільдії, ювелір, меценат. Один з найбільших конкурентів Фаберже

на межі ХІХ - ХХ століття. Засновник ювелірного дому, який мав 92 будівлі

та виробляв більше половини золотої продукції і п’яту частину виробів із

срібла в Південно-Західному краї. Його вироби отримували найвищі нагороди

на Всесвітніх виставках у Чикаго (1893 р.), Антверпені (1894 р.), Парижі

(1900 р.), Санкт-Петербурзі (1902 р.) та Льєжі (1905 р.). Першим у

Російській імперії залучив до ювелірної справи жінок. На свої гроші

утримував навчальний заклад. Все це про уродженця маленької Гнатівки у

передмісті Києва Йосипа Абрамовича Маршака.

Він був старшим сином у бідній багатодітній родині Абрама Ісаковича та

Фені Лазарівни Маршаків. Пізніше народилися сестра і чотири брати. З 14

років працював підмайстром, помічником майстра в ювелірній майстерні. Вже

в 19 років (1878 року) одружився і завдяки приданому дружини (100 рублів)

Йосип Маршак відкрив власну майстерню на Подолі. Справи йшли добре, а тому

через рік підприємець переїхав на Хрещатик, 4, де орендував дві кімнати у

власника салону швейцарських годинників пана Верле. Це був, говорячи

сучасною мовою, чудовий маркетинговий хід, адже заможні кияни, купуючи

дорогі годинники, цікавилися й прикрасами тоді ще маловідомого ювеліра,

який всю продукцію виготовляв під індивідуальні замовлення. Висока якість

виробів швидко принесла славу його майстерні й число клієнтів постійно

зростало, тож Йосип Абрамович взяв трьох учнів і одного підмайстра. За

перші чотири роки тут було виготовлено більш ніж на 3 кг прикрас із

золота. А ще у майстерні Маршака можна було замовити вироби зі срібла, а

робота із різними цінними металами свідчила про високий рівень

майстерності ювеліра.

Підприємець багато подорожував, переймаючи досвід у майстрів Франції,

Німеччини та інших країн.

Пізніше, у 1891 році на Хрещатику, 8 з’являється фабрика золотих і

діамантових прикрас Йосипа Маршака, де працювало вже 46 робітників. Ювелір

почав запрошувати на роботу художників з інших міст імперії, навіть

Парижа, закуповував найкращу сировину: золото - у Гамбурзі, Берліні,

Парижі, срібло - у Москві, платину - у Петербурзі. Він відкрив власний

магазин, в якому можна було придбати вироби не лише з клеймом «И.

Маршакъ», але й витончені прикраси ювелірів Москви та Петербургу. У

вітрині - унікальні персні, браслети, діамант вагою 42 карати вартістю 50

000 рублів. Заворожувала й виконана зі срібла точна копія пароплава

"Держава" з трубами, шлюпками, каютами, рятувальними кругами.

Маршак намагався завоювати ювелірний ринок імперії, тому 5300 прикрас на

загальну суму 39 908 рублів відправив в магазини Росії та Польщі. У 1896

році його підприємство виготовило тільки золотих прикрас на 112

кілограмів. Про київського ювеліра в той час вже знала не лише вся Росія,

а й Європа.

У 1899 році на фабриці Маршака гуляв «червоний півень» - підприємству було

завдано збитків на загальну суму 155 475 рублів. Мабуть, конкуренти

постаралися, намагаючись знищити вигідний бізнес. Не оминули його й

єврейські погроми 1905 року. Але це лише згуртувало родину й загартувало

Йосипа Абрамовича. Швидко було відремонтовані всі приміщення, закуплено

найсучасніше на той час обладнання, що дало змогу відкрити нові цехи —

чеканний, гальванопластики, рисувально-скульптурний.

У 1908 році Маршак викупає у швейцарця Верле годинникову торгівлю і

створює цех з виготовлення годинників. Підприємство росло – лише 250 кв. м

виробничих площ, 126 працівників. А річний випуск виробів із золота та

срібла становив 189727 рублів. Страхова оцінка приміщень, які належали

ювеліру, досягла 682500 рублів.

Йосип Маршак став одним з найбагатших киян. Ціна деяких прикрас із клеймом

“И. Маршакъ” сягала вартості 8 тисяч рублів.

На фабриці вироблялися не лише ювелірні вироби, а й художні шедеври

сувенірного та побутового призначення. Тепер Йосипа Абрамовича з повагою

називали “київським Картьє”. Майстер зміг виграти у конкурентній боротьбі

із самим Фаберже. Відомий ювелір закрив свою філію у Києві через

неконкурентоспроможність із фабрикою Маршака. «Двом ведмедям в одному

барлозі затісно», - лише гірко констатував Фаберже.

А тепер кілька слів про організацію праці на підприємстві Маршака, яку

варто взяти до уваги й сучасним підприємцям. Йосип Абрамович з одного боку

був дуже вимогливим господарем, з іншого намагався зробити все, щоб

робітники відчували себе великою сім’єю.

У 1905 році зарплата працівників становила від 3 до 10 рублів. Все

залежало від якості роботи, дисциплінованості, стажу роботи. Коли хтось

одружувався, він давав нареченій придане, якщо пара залишалася працювати

на фірмі, в адміністрації працювали переважно учні майстра. Люди трудилися

з 8 до 18 години з півторагодинною перервою, пізніше робочий день було

скорочено до 9 годин.

Було чимало вихідних: крім субот і неділь, дванадцять головних

християнських свят, не працювали також 9 днів на Великдень, по 3 дні на

Новий рік та судні дні, чотири дні на Суккот, по одному дню на Пурим та

Тешебіов.

Але й штрафували недбалих робітників нещадно: за куріння у недозволеному

місці - 1 руб., стільки ж за появу на роботі напідпитку, за запізнення -

від 30 до 50 коп.

До речі, Маршак першим довірив філігранний труд ювеліра жінкам, які вручну

виготовляли тоненькі золоті ланцюжки, шліфували вироби. Тут ази

майстерності освоювали й діти, які працювали на три години менше. За час

роботи фірма вивела в люди більше 300 учнів. Деякі з них організували свою

справу, наприклад, у 1906 році Бриль і Гершман відкрили фабрику на розі

Хрещатику та Прорізної.

У травні 1913 року відзначався 35-річний ювілей підприємства і робітники

вручили господарю срібну тацю, на якій були викарбувані ініціали всіх

майстрів фірми. А Йосип Абрамович на честь свята пожертвував 5000 рублів у

фонд забезпечення старих майстрів, які втратили працездатність. У цьому ж

році він відкрив ремісничу школу, шкільні майстерні, загальноосвітню школу

для євреїв, які сам фінансував.

Того ж року до Києва завітав цар Микола II. На замовлення Семена

Могелевцева фабрика Маршака виготовила подарунок для нього - срібну копію

Педагогічного музею (зараз - Будинок вчителя), відкриття якого приурочили

до приїзду імператора. Це була неймовірно точна копія будівлі, в якій було

відтворено всі деталі фасаду. Зараз шедевр зберігається у Державному

історичному музеї України.

Помер Йосип Абрамович 9 (22) серпня 1918. У цьому ж році його фабрику

націоналізують і більшу частину унікальних ювелірних виробів нещадно

переплавляють. Родині Маршака вдалося виїхати до Парижа , де мешкав син

Йосипа Маршака - Олександр. Саме він очолив родинну справу після смерті

батька.

Так розпочинається історія ювелірної компанії «Marchak», яка працює і

зараз. Керує ювелірним домом Домінік де Бланшар. А правнук Йосипа Маршака

– Даніель – знаменитий пластичний хірург колекціонує вироби свого відомого

прадіда. Більшість експертів сходяться на думці, що прикраси цієї фірми -

це бездоганний смак та оригінальний орнамент. Не даремно ж ними

захоплювалися, обожнювали Микола II, Жаклін Кеннеді, дружина Шарля де

Голля та король Марокко Хасан II. Нині ювелірні магазини торгової марки

“Маршак” є у Парижі, Токіо, Сіднеї.

87 запитів за 0,232