Купець I гільдії, ювелір, меценат. Один з найбільших конкурентів Фаберже
на межі ХІХ - ХХ століття. Засновник ювелірного дому, який мав 92 будівлі
та виробляв більше половини золотої продукції і п’яту частину виробів із
срібла в Південно-Західному краї. Його вироби отримували найвищі нагороди
на Всесвітніх виставках у Чикаго (1893 р.), Антверпені (1894 р.), Парижі
(1900 р.), Санкт-Петербурзі (1902 р.) та Льєжі (1905 р.). Першим у
Російській імперії залучив до ювелірної справи жінок. На свої гроші
утримував навчальний заклад. Все це про уродженця маленької Гнатівки у
передмісті Києва Йосипа Абрамовича Маршака.
Він був старшим сином у бідній багатодітній родині Абрама Ісаковича та
Фені Лазарівни Маршаків. Пізніше народилися сестра і чотири брати. З 14
років працював підмайстром, помічником майстра в ювелірній майстерні. Вже
в 19 років (1878 року) одружився і завдяки приданому дружини (100 рублів)
Йосип Маршак відкрив власну майстерню на Подолі. Справи йшли добре, а тому
через рік підприємець переїхав на Хрещатик, 4, де орендував дві кімнати у
власника салону швейцарських годинників пана Верле. Це був, говорячи
сучасною мовою, чудовий маркетинговий хід, адже заможні кияни, купуючи
дорогі годинники, цікавилися й прикрасами тоді ще маловідомого ювеліра,
який всю продукцію виготовляв під індивідуальні замовлення. Висока якість
виробів швидко принесла славу його майстерні й число клієнтів постійно
зростало, тож Йосип Абрамович взяв трьох учнів і одного підмайстра. За
перші чотири роки тут було виготовлено більш ніж на 3 кг прикрас із
золота. А ще у майстерні Маршака можна було замовити вироби зі срібла, а
робота із різними цінними металами свідчила про високий рівень
майстерності ювеліра.
Підприємець багато подорожував, переймаючи досвід у майстрів Франції,
Німеччини та інших країн.
Пізніше, у 1891 році на Хрещатику, 8 з’являється фабрика золотих і
діамантових прикрас Йосипа Маршака, де працювало вже 46 робітників. Ювелір
почав запрошувати на роботу художників з інших міст імперії, навіть
Парижа, закуповував найкращу сировину: золото - у Гамбурзі, Берліні,
Парижі, срібло - у Москві, платину - у Петербурзі. Він відкрив власний
магазин, в якому можна було придбати вироби не лише з клеймом «И.
Маршакъ», але й витончені прикраси ювелірів Москви та Петербургу. У
вітрині - унікальні персні, браслети, діамант вагою 42 карати вартістю 50
000 рублів. Заворожувала й виконана зі срібла точна копія пароплава
"Держава" з трубами, шлюпками, каютами, рятувальними кругами.
Маршак намагався завоювати ювелірний ринок імперії, тому 5300 прикрас на
загальну суму 39 908 рублів відправив в магазини Росії та Польщі. У 1896
році його підприємство виготовило тільки золотих прикрас на 112
кілограмів. Про київського ювеліра в той час вже знала не лише вся Росія,
а й Європа.
У 1899 році на фабриці Маршака гуляв «червоний півень» - підприємству було
завдано збитків на загальну суму 155 475 рублів. Мабуть, конкуренти
постаралися, намагаючись знищити вигідний бізнес. Не оминули його й
єврейські погроми 1905 року. Але це лише згуртувало родину й загартувало
Йосипа Абрамовича. Швидко було відремонтовані всі приміщення, закуплено
найсучасніше на той час обладнання, що дало змогу відкрити нові цехи —
чеканний, гальванопластики, рисувально-скульптурний.
У 1908 році Маршак викупає у швейцарця Верле годинникову торгівлю і
створює цех з виготовлення годинників. Підприємство росло – лише 250 кв. м
виробничих площ, 126 працівників. А річний випуск виробів із золота та
срібла становив 189727 рублів. Страхова оцінка приміщень, які належали
ювеліру, досягла 682500 рублів.
Йосип Маршак став одним з найбагатших киян. Ціна деяких прикрас із клеймом
“И. Маршакъ” сягала вартості 8 тисяч рублів.
На фабриці вироблялися не лише ювелірні вироби, а й художні шедеври
сувенірного та побутового призначення. Тепер Йосипа Абрамовича з повагою
називали “київським Картьє”. Майстер зміг виграти у конкурентній боротьбі
із самим Фаберже. Відомий ювелір закрив свою філію у Києві через
неконкурентоспроможність із фабрикою Маршака. «Двом ведмедям в одному
барлозі затісно», - лише гірко констатував Фаберже.
А тепер кілька слів про організацію праці на підприємстві Маршака, яку
варто взяти до уваги й сучасним підприємцям. Йосип Абрамович з одного боку
був дуже вимогливим господарем, з іншого намагався зробити все, щоб
робітники відчували себе великою сім’єю.
У 1905 році зарплата працівників становила від 3 до 10 рублів. Все
залежало від якості роботи, дисциплінованості, стажу роботи. Коли хтось
одружувався, він давав нареченій придане, якщо пара залишалася працювати
на фірмі, в адміністрації працювали переважно учні майстра. Люди трудилися
з 8 до 18 години з півторагодинною перервою, пізніше робочий день було
скорочено до 9 годин.
Було чимало вихідних: крім субот і неділь, дванадцять головних
християнських свят, не працювали також 9 днів на Великдень, по 3 дні на
Новий рік та судні дні, чотири дні на Суккот, по одному дню на Пурим та
Тешебіов.
Але й штрафували недбалих робітників нещадно: за куріння у недозволеному
місці - 1 руб., стільки ж за появу на роботі напідпитку, за запізнення -
від 30 до 50 коп.
До речі, Маршак першим довірив філігранний труд ювеліра жінкам, які вручну
виготовляли тоненькі золоті ланцюжки, шліфували вироби. Тут ази
майстерності освоювали й діти, які працювали на три години менше. За час
роботи фірма вивела в люди більше 300 учнів. Деякі з них організували свою
справу, наприклад, у 1906 році Бриль і Гершман відкрили фабрику на розі
Хрещатику та Прорізної.
У травні 1913 року відзначався 35-річний ювілей підприємства і робітники
вручили господарю срібну тацю, на якій були викарбувані ініціали всіх
майстрів фірми. А Йосип Абрамович на честь свята пожертвував 5000 рублів у
фонд забезпечення старих майстрів, які втратили працездатність. У цьому ж
році він відкрив ремісничу школу, шкільні майстерні, загальноосвітню школу
для євреїв, які сам фінансував.
Того ж року до Києва завітав цар Микола II. На замовлення Семена
Могелевцева фабрика Маршака виготовила подарунок для нього - срібну копію
Педагогічного музею (зараз - Будинок вчителя), відкриття якого приурочили
до приїзду імператора. Це була неймовірно точна копія будівлі, в якій було
відтворено всі деталі фасаду. Зараз шедевр зберігається у Державному
історичному музеї України.
Помер Йосип Абрамович 9 (22) серпня 1918. У цьому ж році його фабрику
націоналізують і більшу частину унікальних ювелірних виробів нещадно
переплавляють. Родині Маршака вдалося виїхати до Парижа , де мешкав син
Йосипа Маршака - Олександр. Саме він очолив родинну справу після смерті
батька.
Так розпочинається історія ювелірної компанії «Marchak», яка працює і
зараз. Керує ювелірним домом Домінік де Бланшар. А правнук Йосипа Маршака
– Даніель – знаменитий пластичний хірург колекціонує вироби свого відомого
прадіда. Більшість експертів сходяться на думці, що прикраси цієї фірми -
це бездоганний смак та оригінальний орнамент. Не даремно ж ними
захоплювалися, обожнювали Микола II, Жаклін Кеннеді, дружина Шарля де
Голля та король Марокко Хасан II. Нині ювелірні магазини торгової марки
“Маршак” є у Парижі, Токіо, Сіднеї.