Лікар від Бога

today 28.04.2020 query_builder 07:49 remove_red_eye 141 bookmarks Історичні паралелі

«Боткін у російській медицині те ж саме, що Тургенєв у літературі», писав свого часу Антон Чехов. І важко не погодитися з цією тезою великого літератора про визначного лікаря-інфекціоніста, терапевта, засновника наукової медицини в Російській імперії.

…Боткіни – це непересічна династія видатних людей Російської імперії. Брати Дмитро і Петро були засновниками чайної справи і якби свого часу присвоїли чаю своє ім’я, то пили б ми, можливо, не «Ліптон», а «Боткін», їх потомок Сергій Петрович Боткін при Олександрі ІІ був по-суті головним лікарем величезної імперії. Але в історію увійшов як людина-хвороба.

…Народився Сергій Боткін 5 вересня 1832 року у багатодітній московській родині. Батько Петро Кононович, багатий купець і власник заводів, мало переймався життям численного потомства, доручивши виховання своїх 14 дітей старшому сину Василю. Саме старший брат став найближчим другом маленького Сергійка.

У гостинному будинку родини Боткіних часто збиралися видатні люди того часу: Тургенєв, Некрасов, Бєлінський, Герцен, Огарьов. Люди досить різні, вони дружили, сперечалися, щось планували на майбутнє. У цій невимушеній атмосфері й зростав Сергій, наповнюючись духом вільнодумства і свободи.

А ось лікарем він став дещо випадково. Просто, коли настав час визначатися із майбутньою професією, на всі факультети Московського університету, крім медичного, прийом був обмежений. Тому й став він студентом медичного, вже зовсім скоро пристрасно захопившись освоєнням азів своєї майбутньої професії. Видатний фізіолог Іван Сєченов писав у своєму щоденнику: «Для Боткіна здорових людей не існувало, і будь-яка людина, яка до нього наближалася, цікавила його насамперед як хвора. Він придивлявся до ходи і рухів обличчя, прислухався до вимови. Витончена діагностика була його пристрастю, і в пошуку її способів він вправлявся стільки часу, скільки артисти вправляються у своєму мистецтві перед концертами».

Отримавши диплом з відзнакою, Боткін взяв участь у Кримській кампанії, виконуючи обов’язки ординатора Сімферопольського військового госпіталю під керівництвом самого Миколи Пирогова.

Нюхнувши пороху і заслуживши схвальні відгуки свого керівника, Сергій Петрович відправився у Париж та Берлін вдосконалювати свої навички та вміння в професії.

Але у Москву періодично навідувався. Під час одного з таких приїздів він познайомився із Анастасією Криловою, яка незабаром стала його дружиною. Вже 1860 року в них народився син, якого нарекли на честь батька - Сергій. Залишивши турботи про первістка на матір, Сергій Петрович продовжував писати докторську дисертацію і невдовзі став професором. Тоді йому було лише 29 років.

«Наукова праця потрібна мені, як хліб насущний, без неї я існувати рішуче не в змозі», - писав брату новообраний професор кафедри академічної терапевтичної клініки.

До своєї лікарської діяльності він підходив дуже відповідально. Адже майже сам зробив переворот в медицині. Професор Боткін першим в імперії створив при своїй клініці експериментальну лабораторію, де проводив хімічні та фізичні аналізи та досліджував дію лікарських засобів. Сергій Петрович увів у практику робити розтин померлим, бо вважав, що так зможе підтвердити чи спростувати поставлений діагноз. Займаючись лікуванням інфекційних захворювань, зрозумів, що насамперед таких хворих слід ізолювати від оточуючих. Так звані «Боткінські бараки» - це прообраз сучасних інфекційних відділень. За його ініціативи була збудована Олександрівська лікарня – один з найкращих в тогочасній Європі центрів по боротьбі з інфекційними хворобами (нині лікарня імені Боткіна). Він першим довів, що жовтуха – це інфекційне захворювання (саме ця хвороба зробила його ім’я безсмертним, адже й нині її називають «хвороба Боткіна»). Сергій Петрович першим зрозумів, що «всі хвороби від нервів» і що «треба лікувати не хворобу, а людину».

У ті часи наукової медицини не було, а практична знаходилася переважно в руках німців. Більшість випускників медичних факультетів працювали в провінції, вважалося, що саме німці – найкращі лікарі. Сергій Петрович Боткін став першим серед російських лікарів царським лейб-медиком, іншими словами особистим лікарем Олександра ІІ. Завдяки діяльності С. П. Боткіна з’явилася санітарна карета, як прообраз майбутньої «Швидкої допомоги», він став першим лікарем, якого обрали до Думи, де він очолив Комісію з питань поліпшення санітарних умов і зменшення смертності. На початку 1872 р. йому доручили лікувати серйозно хвору імператрицю Марію Федорівну. Йому вдалося на багато років подовжити її життя. До речі, він рекомендував лікування в Ялті, а не за кордоном, для хворих на туберкульоз. Сюди він приїздив з членами імператорської родини.

Але Боткін лікував не лише царську родину, він був цілителем для багатьох представників інтелігенції. Саме С. П. Боткін став рятівником свого учня і пацієнта, українського поета-класика і лікаря Степана Руданського, який хворів на сухоти. Домігся для нього направлення до Ялти. С. Руданський, працюючи першим штатним Ялтинським лікарем, проводив спостереження за хворими, на які посилався С. П. Боткін, обґрунтовуючи курортне значення Криму, його цілющий клімат.

у колі родини Сергій та Євген Боткін

Вдячний пацієнт Микола Некрасов присвятив йому главу в поемі «Кому на Руси жить хорошо», лікував він Федора Достоєвського та Федора Тютчева.

Лікарю Боткіну вдавалося, не зважаючи на всі титули і регалії, жити по совісті, займатися улюбленою справою, виховати 12 дітей.

С. П. Боткін сприяв розвитку жіночої медичної освіти. За його активної участі у 1874 р. було організовано жіночу школу фельдшерів, а у 1876 р. – жіночі лікарські курси – першу в світі вищу медичну школу для жінок. Разом з фізіологом І. М. Сєченовим першим в Росії надав можливість жінкам-лікарям працювати на кафедрі, якою керував. Одні з перших «Клінічні лекції», «Курс внутрішніх хвороб», 13 томів «Архіву клініки внутрішніх хвороб» С. П. Боткіна стали справжньою школою для багатьох поколінь лікарів-практиків. А ще С. П. Боткін – засновник періодичного видання «Епідеміологічний листок» (1866), «Щотижневої клінічної газети» (1881-1889) та інших медичних видань. Напружений ритм роботи: постійна викладацька діяльність, прийом амбулаторних хворих, приватна практика та робота в нічний час підірвали здоров’я вченого. Помер С. П. Боткін 24 грудня 1889 р. у французькому курортному містечку Ментона на 57 році життя. Був похований на Новодівочому цвинтарі в Санкт-Петербурзі.

За його домовиною йшло майже десять тисяч – країна проводжала генія медицини.

Його син Євген Боткін теж став з часом лейб-медиком, але вже Миколи ІІ. Після зречення царем від престолу, він не залишив родину Романових і поїхав із нею в Тобольськ. Більшовики мали намір зберегти життя Боткіну, пропонували йому працювати у будь-якій лікарні Москви. Але він відмовився, залишившись вірним присязі царю. Євген Боткін загинув разом з царською родиною в Іпатьєвському домі. Він був достойним сином свого батька.

92 запитів за 0,273