Таємниці маєтку Остен-Сакенів

today 21.09.2018 query_builder 20:19 remove_red_eye 1873 bookmarks Історичні паралелі

У наш дико цивілізований час стало "модним" спалювати об'єкти архітектурної та історичної спадщини, а на їх місці зводити офісні центри та торгово-розважальні комплекси. Згадаймо лише пожежі на Подолі та Хрещатику у Києві. По простоті душевній думав, що це винахід сучасних безпринципних забудовників, але виявляється ще раніше, до старту будівельного буму, на Київщині горіли архітектурні перлини.

Приміром, вже в часи незалежності, як завжди невідомі, спалили палац фон дер Остен-Сакенів у Немішаєвому (колись палац належав Мироцькому), який був збудований у першій половині ХІХ століття, а майже повністю знищений у листопаді 2000 року.

Одного разу вночі будівлю охопила жахлива пожежа, у полум'ї якої загинули не тільки старовинні меблі, а й вся споруда. Після пожежі маєток не відбудовувався і поступово розбирався на цеглини. Хоча в народі ходять чутки, що тут й донині живуть духи померлих власників маєтку.

Та ці легенди не відлякують, а навпаки, приваблюють туристів, які охоче приїжджають сюди, щоб помилуватися залишками палацу Остен-Сакена.

Споглядаючи його руїни, можна зрозуміти, що був він дуже пишним, з баштою, парадним входом, прикрашеним колонами, та багатим декором. Збудовано палац у романтичному неоготичному стилі. Він мав великі підвали й льохи. Маєток оточували кущі бузку. До початку 20 століття, садиба складалася власне з палацу і двох дерев'яних будинків у парку, засадженому фруктовими деревами. У парковій зоні знаходився ставок на річці Орлянка, через який був перекинутий дерев'яний місток. З іншого боку ставка знаходилися поміщицькі оранжереї.

... Ще у 1805 році Микулицька маєтність, а це села Мироцьке, Микуличі, Пилиповичі, Бабинці, Пороскотень, була подарована дійсному таємному раднику графу Карлу Сакену.

Пізніше маєток перейшов у спадок до Івана фон-дер Остен-Сакена, а потім власником палацу став його син Карл.

Вже у першій половині XIX століття тут звели одноповерховий з наріжною баштою цегляний палац та розбили навколо парк.

Карл фон Остен-Сакен

Остен-Сакени володіли маєтком та палацом до 1873 року. Але він майже не приносив прибутку, а тому Карл Остен-Сакен продав його Євдокії Осипівні Астаховій, яка хазяйнувала тут більше 20 років. Згодом вона повернулася до Києва, а землі дісталися німцю Варгену, який продав їх міністру двору графу Воронцову-Дашкову, котрий на початку ХХ століття збудував тут винокурний завод. А у 1904 році маєток і навколишні землі було виставлено на торги. Їх придбав заможний селянин Андрій Кулик. Про те, як йому вдалося збагатитися ще й нині легенди ходять. Одні стверджують, що він украв гроші у польського ксьондза, потім поїхав до Миронівки (під Білою Церквою), де купив 300 десятин землі, побудував магазин. А у Воронцова-Дашкова придбав до 1000 десятин землі.

[img url="/wp-content/uploads/Vorontsov-Daskov_with_daughter.jpg" alt="" width="1213" height="1740" class="size-full wp-image-3866" align="c"] Воронцов-Дашков з дочкою

Інші стверджують, що Кулик купував за безцінь волів і товари цілими обозами у п'яних чумаків і таким чином збагачувався.

Є також версія про те, що він знайшов бочку золота, приховану поляками під час втечі з України. За це золото Кулик й купив землю та палац і почав господарювати.

У цей період у маєтку поміщика Кулика було досить велике господарство: коні, корови, птиця і навіть екзотичні павичі. Впорядкувати роботу на такому великому масиві він самостійно не міг, тому вирішив здати свою землю разом із маєтком в оренду на вигідних умовах. Орендатори Здановський та його племінник Сестер-Животовський зобов'язалися через деякий час побудувати гуральню, цегляний завод, кам'яні хліви на віддаленій від маєтку ділянці. Виконуючи умови договору, поміщики-орендатори заснували спиртовий завод (1905-1906 р. р.).

Після жовтневого перевороту все майно Кулика було націоналізовано, але не знищено, як часто траплялося в ті часи. Тривалий час тут розташувався дитячий садок, потім клуб Немішаївського біохімзаводу, під'їзд до якого "прикрашав" постамент гіпсового Леніна.

Кілька років тому залишки палацу були викуплені УПЦ. Ніби був намір відновити будівлю й відкрити в ній монастир, але будь-які будівельні роботи не велися.(З травня 2018 року маєток повернули громаді селища). Тож поки руїни маєтку залишаються місцем паломництва лише для туристів…

Олександр Дяченко, кореспондент журнали Київщини "Корисний формат. Нове передмістя".

92 запитів за 0,310